Останні дні Майдану: хто і в кого стріляв

Роковини масових розстрілів – важлива дата не лише для чинної влади й учасників Революції гідності. Цей день також згадують функціонери колишньої влади Віктора Януковича. Зазвичай ближче до цієї дати в Росії на прес-конференцію виходить колишній президент України і вкотре заявляє про «державний переворот», в результаті якого він був змушений тікати з країни. Колишні міністри й симпатики Віктора Федоровича заявляють про те, що слідство відмовляється розслідувати убивства «беркутівців» і не хоче визнавати те, що учасники масових протестів мали при собі вогнепальну зброю.

І справді, такі факти, вирвані з контексту, можуть створити враження, що влада чи слідство щось приховують. Але є один важливий момент: розглядати останні дні Майдану без контексту попередніх трьох місяців протистоянь, а надто без останніх трьох днів – це щонайменше маніпуляції. Адже варто пам’ятати: градус протесту регулярно підвищували саме силовики і тогочасна влада. Скажімо, 30 листопада, коли розігнали студентів на Майдані Незалежності. І в цій історії заяви про те, що студенти «вкрали у дітей шматочок щастя» (такі заяви робив покійний регіонал Михайло Чечетов, коментуючи необхідність встановити у центрі Києва новорічну ялинку) – річ другорядна. Саме ці дії силовиків спровокували масові протести і «День гніву» 1 грудня.

Барикади на Інститутській

Спроби зачистити Майдан 11 грудня і 10 січня лише мобілізовували протест. Так само, як спроби позбавити членів руху «Автомайдан» водійських прав за автопробіги до резиденції Януковича. Спровокували масові протести й «драконівські закони» від 16 січня. Так само, як мобілізували людей зачистка урядового кварталу 18 лютого і спроба проведення «антитерористичної операції» в ніч на 19 лютого. Врешті, навіть вогонь на ураження не зупинив протестувальників, коли вони намагалися повернутися на свої позиції й забрати поранених 20-го числа.

День перший

Шість років тому, 18 лютого, Верховна Рада мала розглянути низку законодавчих ініціатив, серед яких було повернення до Конституції 2004 року. Тобто до парламентсько-президентської республіки. Варто нагадати, що за часів Віктора Януковича, у 2010 році, Конституційний суд змінив Основний закон, скасувавши внесені туди після Помаранчевої революції зміни. Він же фактично наділив Януковича необмеженими повноваженнями, які свого часу мав Леонід Кучма завдяки Конституції 1996 року. Власне, частково завдяки цим повноваженням Янукович зміг переслідувати протестувальників. Зокрема, учасників Майдану. Тож 18 лютого 2014 року парламент, в якому більшість мала Партія регіонів, мав обмежити владу Віктора Федоровича. На підтримку цих вимог до парламенту вирушили й кілька тисяч протестувальників.

Приблизно 8 година ранку, 18 лютого. Підходи до будівлі парламенту на вул. Грушевського, 5 перекриті силовиками. Власне, як і в попередні місяці. Аби убезпечити себе від протестувальників, державні функціонери ще взимку 2013-го обмежили доступ пересічних громадян до будівель Верховної Ради та Кабінету міністрів. Вулиця Грушевського була перекрита з двох сторін: в районі стадіону «Динамо» та в районі Маріїнського парку. В останньому, до слова, кілька місяців стояв Антимайдан. Офіційно там були прихильники Віктора Януковича та бійці Внутрішніх військ.

Антимайдан

Згодом слідство з’ясує, що там же перебувала й частина тітушок, яких залучали до переслідування протестувальників. Також були перекриті виходи на вул. Грушевського з боку вул. Інститутської: через вул. Садову, Шовковичну та Липську. Між рядами бійців Внутрішніх військ, «Беркуту» та протестувальниками стоїть Самооборона Майдану, яка має запобігати можливим провокаціям з боку протестувальників. Час від часу тітушки кидають в майданівців петарди, ті, своєю чергою, розбирають бруківку.

Приблизно 11:00. Починається активна фаза протистояння. Силовики спільно з Антимайданом починають зачистку урядового кварталу. Горять вантажівки, якими вони перегороджували вулиці. Силовики поки що використовують помпові рушниці. Однак у них не прості набої. Саме цього дня «правоохоронці» починають масово використовувати російські спецзасоби посиленої дії та свинцеві патрони, не сертифіковані в Україні. З’явилися вони у січні: їх доставили спецлітаком як «гуманітарну допомогу» від РФ. Детально поява цих набоїв та їх оформлення українською владою описана у розслідуванні щодо Ігоря Бабича та Анатолія Серединського.

Його деталі озвучувалися у 2017 році, коли прокуратура намагалася арештувати й звільнити з посад цих людей. Проте обидва нині працюють у Національній поліції, у Департаменті превентивної діяльності. В аналогічному підрозділі, але міліції обидва працювали й 2014-го. Важливий момент, на якому під час судових засідань 2017-го наголошувала прокуратура: набої із гумовим і свинцевим наповнювачем (останні – «гуманітарка» з РФ) зовні були однакові. І силовикам їх видавали вперемішку. В результаті це призвело до різкого зростання жертв серед мітингувальників. Загалом, за 18 лютого травми отримали приблизно 770 майданівців, 19 протестувальників – убиті.

Приблизно 14:00. У центрі Києві триває реальна вулична війна. Від ранку протестувальники встигають спалити офіс Партії регіонів, в якому гинуть двоє працівників. З’являються перші поранені серед силовиків. Протестувальників відтісняють до Майдану Незалежності. Вони втрачають позиції на вул. Грушевського і Європейській площі. Також їх тіснять на Інститутській. Зчиняється масова тиснява в районі «Сніжної барикади» (верхній вихід з метро «Хрещатик»).

Спецпризначенці це бачать, але продовжують бити людей. Також група в кількадесят протестувальників заблокована силовиками в районі Будинку Офіцерів у Кріпосному провулку. Тітушки тягнуть до Маріїнського парку полонених мітингарів. З’являються перші поранені й убиті силовики. Загалом за цей день травми отримують майже 400 бійців «Беркуту» та Внутрішніх військ. Вбитих восьмеро. Слідчі, які розслідували ці епізоди, у спілкуванні з журналістом «Букв» зауважували: дії майданівців у цьому випадку розглядають як самооборону.

Приблизно 17:00. Майдан готується до оборони. У Києві оголошують «Антитерористичну операцію» і зупиняють метро. Чи не вперше в його історії. На вулицях багатокілометрові затори. Урядовий квартал порожніє. Нардепи-опозиціонери заносять до Верховної Ради побитих мітингувальників, а звідти – розвозять по київських лікарнях.

Приблизно в цей самий час лунають заклики озброюватися. Зокрема, від Юрія Луценка. Пізніше його слова неодноразового згадуватимуть, зокрема, й адвокати екс-беркутівців. І наводитимуть їх як доказ того, що протест «не був мирним». Більше того: приблизно у 2018-му з’явиться міф, що в ніч на 20 лютого, виконуючи цей заклик, учасники Революції гідності у регіонах громили райвідділки міліції й забирали звідти зброю. І саме її використовували проти «Беркуту» 20 лютого. Однак, ці заяви не відповідають дійсності. Про них – нижче.

З настанням темряви у Києві починається «АТО». Силовики штурмують Майдан, зокрема, за допомогою бронетранспортерів. Наступ йде з боку Європейської площі та вул. Інститутської. Палають шини.

Центральну площу столиці затягує димом. Смертельні поранення отримують не лише майданівці, але й силовики. Слідчі, з якими спілкувалися «Букви», переконують: Віктор Янукович знав про «антитерористичну операцію» і міг зупинити кровопролиття. Однак не зробив цього. Поки триває штурм Майдану, в районі вул. Прорізної з’являються групи тітушок, які закидують барикади мітингувальників світлошумовими гранатами. Згодом вони переміщуються на Софійську площу. Детальніше про це через кілька років розповідатимуть прокурори під час суду над одним з організаторів цих тітушок – Юрієм Крисіним.

справа Юрій Крисін

День другий

Приблизно північ. Група силовиків заходить до Будинку профспілок. Протестувальники намагаються евакуювати свій польовий шпиталь з пораненими. Близько 00:30 у будівлі починається пожежа. В цей же час група тітушок блокує перехрестя вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Вони відкривають вогонь по протестувальниках, які намагаються пройти через нього. Під гарячу руку попадають і журналісти. Приблизно в цьому районі, ввечері 18 лютого група невідомих б’є журналіста «Українського тижня» Олександра Михельсона. Вночі 19 лютого тітушки зупиняють автомобіль з журналістом видання «Вєсті» В’ячеславом Веремієм, який намагався зняти дії «спортсменів». Вони кидають під авто світлошумову гранату. Стріляють в салон. Водій та другий пасажир авто встигають утекти. У Веремія ж, поки він тікає, стріляють. Наздоганяють. Б’ють. Він виривається й добігає до карети «швидкої». Чоловік помре в Лікарні швидкої допомоги від втрати крові. Окрім нього поранення отримують ще кілька мітингувальників.

Тим часом попри пожежу у профспілках триває штурм Майдану. Силовики під прикриттям водометів намагаються спуститися Інститутською. Горять намети під Стелою незалежності. Саме там згодом силовики займуть нові позиції. Вони ж, як і протестувальники, продовжують отримувати смертельні поранення. Загалом, за 19 лютого загинуть шестеро майданівців та один силовик.

Відносне затишшя наступає близько 5 ранку. ВВшники, «Беркут» та протестувальники виснажені. Протистояння відновиться лише близько 13:00. Однак аж до ранку 20 лютого у наступ ніхто йти не буде. Мітингарі кидатимуть у силовиків коктейлі «Молотова» та стрілятимуть у них феєрверками. Ті у відповідь кидатимуть світлошумові гранати. Й час від часу стрілятимуть з помпових рушниць.

День третій

«Безвихідь дала можливість використати зброю проти них, бо вони використовували її проти нас… Вони кидали «коктейлі», хотіли підпалити приміщення (консерваторії. — Ред.)… Мені потрібен був час, щоб визначити, хто командує процесом ліквідації Майдану. На свій професійний досвід я вибрав двох командирів. Одного й другого. Більше нікого стріляти не треба було. Для тієї тактики було достатньо», — це слова майданівця Івана Бубенчика у документальному фільмі «Бранці», який вийде через кілька років після розстрілів на Інститутській.

Власне, саме на цьому дні загострюють увагу представники колишньої влади Януковича та захист екс-беркутівців. Вони наполягають на тому, що саме майданівці спричинили протистояння, почавши стріляти у силовиків. Більше того – не так давно в одному з проросійських видань з’явилися твердження, що саме учасники Революції гідності почали стріляти першими.

«Регіонали хочуть вірити в те, що весь Майдан був озброєний, що то були терористи. Так, до 18 лютого було одиничні випадки вогнепальних поранень силовиків. Але вони були не в центрі Києва. Це вже під час підготовки до штурму були заклики озброюватися. Досі не можна сказати, хто почав стріляти першим 20 лютого 2014-го. Якщо говорити про вогнепальну зброю – то це, імовірно, майданівці. Але такий висновок ми робимо тому, що в цей час немає поранених від вогнепальної зброї з боку Майдану. Проте є свідчення, що десь із 3:30 активізувалося протистояння. І силовики стріляли з помпових рушниць», – розповів у коментарі «Буквам» екс-голова Управління спецрозслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк.

5:30 20 лютого. Смертельне поранення отримує боєць внутрішніх військ та службовець чернігівського «Беркуту». Імовірно, вогонь ведуть з будівлі консерваторії на Майдані. Втім, наразі важко встановити, чому саме почалася стрілянина. За версією, озвученою Бубенчиком – через те, що силовики намагалися закидати будівлю коктейлями молотова й нібито стріляли по ній із помпових рушниць.

8:53. В цей час силовики починають відступ з Майдану незалежності. За ними рушають протестувальники. Під час допитів у суді про розстріли на Інститутській учасники тих подій пояснюватимуть свої дії тим, що «хотіли вигнати силовиків з Майдану». І нібито не планували йти у наступ на урядовий квартал. Так чи так, але рух протестувальників зранку 20 лютого намагаються заблокувати два водомети. Разом із тим, силовики відкривають вогонь на ураження. Від поранення картеччю гине перший мітингувальник Олександр Балюк. Надалі спецпризначенці будуть використовувати вогнепальну зброю з набоями калібру 7,62.

9:12, Інститутська. Силовики займають оглядовий майданчик перед Жовтневим палацом, прикриваючи відхід останніх ВВшників. Гине ще 10 мітингарів. Силовики відступають до будівлі Клубу Кабміну, звідки продовжуватимуть вести вогонь приблизно до 11:30. Перші лідери опозиції з’являться у центрі Києва аж об 11:00. Останній загиблий майданівець отримає кулю о 16:45. Ним стане киянин Володимир Мельничук. Загалом за цей день загине 49 мітингувальників і 4 силовиків.

Фото Yannis Behrakis / Reuters.

Детальніше про цей день та справу про розстріли на Інститутській можна прочитати тут:

Розслідування убивств силовиків

Майже одразу після цих розстрілів російські ЗМІ почали поширювати фейки про «третю силу Майдану», яка нібито стріляла у протестувальників і силовиків, провокуючи конфлікт. Вони ж говорили про те, що «влада Майдану» поспилювала дерева на Інститутській, аби приховати сліди від куль протестувальників, які вбивали мирний «Беркут». Переконатися у протилежному можна доволі просто: сходити на Інститутську. Й побачити і дерева, і стовпи, які досі лишаються на місці.

Проте це не завадило проросійським політикам і захисникам екс-силовиків піти далі й почати будувати власні версії. Наприклад, про «грузинських снайперів» чи снайперів «Правого сектору», які розстрілювали силовиків 20 лютого 2014-го. Історія про «снайперів» з Грузії з’явилася вперше в італійському «документальному фільмі» «Україна. Приховані істини». Там демонструють кількох людей, які заявляють, що вони нібито мали завдання розстрілювати «Беркут» і ВВшників 20 лютого з готелю «Україна». Втім, є один нюанс: за інформацією слідчих, цих людей не було в Україні 20 лютого.

«Ми перевіряли цю інформацію. І в першу чергу намагалися з’ясувати, чи були ці «снайпери» в Україні 20 лютого, чи перетинали кордон. І такого підтвердження ми не знайшли», – розповідав свого часу кореспонденту «Букв» один із слідчих у справах Майдану.

Більше того, якщо уважно вивчити розташування номерів у готелі Україна, то можна з’ясувати, що там немає приміщення, з якого можна було б вести вогонь і по протестувальниках, і по силовиках. Цю інформацію близько року тому підтвердив і прокурор Яніс Сімонов під час одного із засідань у справі про масові розстріли. Він зауважив, що балістична експертиза, траєкторії пострілів не підтверджують версії про те, що когось із мітингувальників або силовиків вбили саме з вікон готелю.

Ще один міф про Майдан 20 лютого – силовиків убивали із зброї, вкраденої у райвідділках міліції. Зокрема, зі Львова. Утім виникають сумніви, що з ночі 20 лютого до ранку невідомі встигли повз силовиків і тітушок привезти кілька десятків автоматів. Джерела «Букв» у Генпрокуратурі зауважують, що силовики отримували поранення з різних калібрів зброї, тож версія про те, що хтось централізовано озброював майданівців не підтверджується.

Попри це, російська пропаганда продовжує наполягати на протилежному. Як доказ, вони наводять відеозапис з Андрієм Парубієм у холі нібито готелю «Україна», і він нібито контролює, як виносять зброю. За чутками, у цей міф свого часу навіть повірили в Офісі президента. Щоправда, запис, про який ідеться зроблений 1 квітня 2014 року. Через 1,5 місяця після розстрілів на Інститутській. Події відбуваються у готелі «Дніпро». А зафіксований на них «Правий сектор», який звідти виселяють.

Проте цим сумнівні історії про Майдан не обмежуються. Не так давно низка проросійських медіа почала просувати тезу про те, що слідчі прокуратури займалися лише розслідуваннями убивств майданівців. А справи щодо силовиків «поховали». Здається, у це навіть вірять колишні керівники силових структур. Наприклад Державного бюро розслідувань. У день здачі цього матеріалу анонімний телеграм-канал опублікував запис розмови з кабінету Труби, в якому очільник ДБР погоджується з такими тезами. Проросійські ж політики та ЗМІ наводять список з іменами травмованих силовиків, як доказ того, що слідство не просувається. Щоправда, сама цифра постраждалих ВВшників та беркутівців озвучувалася у Святошинському райсуді та фігурувала у звіті Міжнародної дорадчої групи з нагляду за розслідуваннями справ Майдану від 2015 року.

Як пояснюють співрозмовники «Букв» серед слідчих ГПУ, наразі існує два провадження: одне стосується вже згаданого Бубенчика, інше – фактове. Тобто не щодо конкретних підозрюваних, а за фактом скоєних злочинів. Перше наразі зупинене через низку міжнародних доручень. Друге нібито передали до Національної поліції, але нині мають віддати до Державного бюро розслідувань. Однак наразі найцікавіше розслідування саме перше. Оскільки документи з нього не так давно почав публікувати колишній перший заступник голови Адміністрації президента Андрій Портнов та низка проросійський ресурсів. Зокрема, у відкритому доступі з’явився відеодопит одного з підозрюваних – Дмитра Липового. Згодом також опублікували й список імен підозрюваних у цій справі.

По-перше, існують підозри, що ці документи міг «злити» один з прокурорів, який працював над цією справою – Микола Ніколаєв. Мова йде про 2 томи справи. Наразі із цим має розібратися слідство. Разом із тим, у прокуратурі припускають, що Портнов отримав у своє розпорядження дещо застарілу інформацію. Наприклад, не так давно на різних проросійських ресурсах лунали заяви про те, що у справі про вбивства силовиків проходять 34 людини, серед яких нібито є людина на прізвище Парасюк. Більше того: вони припускають, що він міг діяти за наказом лідерів тодішньої опозиції.

«Насправді, там менше 30 людей. Однак я б не називав точну цифру – це може зашкодити слідству. Частина з них встановлена. Щодо Парасюка – то Володимир мав нам дати свідчення щодо подій на Майдані, але так цього і не зробив. Загалом щодо вогнепальних поранень слідство провело низку експериментів, всі силовики, які отримали вогнепальні поранення – визнані потерпілими. Тому теза про «нерозслідувані справи» – це брехня», – розповів один із співрозмовників «Букв» серед слідчих на правах анонімності.

Разом із тим, співрозмовники «Букв» у прокуратурі обурені тим, що окремі люди почали викладати матеріали розслідування. «Розслідування – це не циркова арена. Воно не має відбуватися публічно. І слідство не має оголошувати про свої наступні кроки. І якщо раптом хтось не знає, що розслідування відбувається – то це не означає, що його немає. Коли хтось починає публікувати матеріали слідства і робити якісь заяви чи висновки – це низько. І це відвертий популізм. Коли в мережу викладають відеодопити підозрюваних, списки імен – вам не здається, що хтось хоче поставити хрест на слідстві? Тому що підозрюваних попереджають про версії слідства», – коментує «Буквам» одне з джерел в прокуратурі.

Власне, можна припустити, що у кращому разі інші підозрювані зможуть вибудувати для себе вигідну версію подій. А у гіршому – просто зникнуть з території України. Можна припустити, що це також розуміють і люди, які викладають матеріали у відкритий доступ. Тож тут радше мова іде про спроби маніпуляцій, аніж про встановлення істини. Адже справи Майдану – це саме той випадок, коли треба набиратися терпіння. Оскільки розслідування у них може тривати кілька років. Так само, як і судові засідання. А завчасне озвучування матеріалів справ аж ніяк не вплине на швидкість встановлення істини.