Від останнього великого обміну з “ДНР” та “ЛНР” минуло 11 місяців. Тоді, у грудні 2019-го, Україна змогла визволити з тюрем проросійських бойовиків 76 своїх громадян, серед яких були активісти та військові. Разом із тим, влада віддала до окупованих районів Донецької й Луганської областей понад 120 людей, серед яких були як причетні до війни на Донбасі, так і пересічні злочинці. Серед них, зокрема, були й 5 ексбійців «Беркуту». Це були представники так званої Чорної роти, яка 20 лютого 2014-го розстрілювала людей на Інститутській.
Історія справи
Фактично такі дії влади якщо не зруйнували, то на тривалий час зупинили суд в одній з найважливіших справ Майдану. Варто нагадати, що загалом у ній фігурує понад 20 спецпризначенців. Двоє з них загинули під час Майдану, більшість – втекла до окупованого Криму або Росії. Там вони отримали дозволи на проживання, а згодом і російське громадянство. Щобільше: свого часу зник один з ключових підозрюваних – командир «Чорної роти» Дмитро Садовник. Його, як відомо, у вересні 2014-го зі слідчого ізолятора на домашній арешт відпустила суддя Світлана Волкова. І чоловік майже одразу втік з країни.
Врешті, на лаві підсудних опинилися п’ятеро колишніх бійців «Беркуту»: Сергій Зінченко, Павло Аброськін, Олександр Маринченко, Олег Янішевський та Сергій Тамтура. Їх звинуватили у вбивстві 48 мітингувальників і замаху на життя ще 80-ти. Суд тривав з 2016 року й у порівнянні з більшістю справ Майдану мав доволі високий темп: присяжні збиралися у Святошинському райсуді Києва (а саме він розглядає справу про масові розстріли) залежно від завантаженості – раз або двічі на тиждень впродовж чотирьох років. За цей час у залі засідань дали свідчення 130 потерпілих, допитали понад 50 свідків, встигли переглянути години відео і гігабайти фотографій, на яких зафіксовані убивства майданівців. Також озвучувалися результати низки експертиз, зокрема щодо секторів обстрілу, обстеження фасаду готелю «Україна», в якому виявили сліди куль, кілька балістичних експертиз.
Рік тому суд вийшов на фінішну пряму. За оптимістичними оцінками і адвокатів ексберкутівців, і прокурорів, і потерпілих, станом на листопад 2019 року лишалося приблизно пів року засідань. За цей час мали допитати понад 10 свідків і завершити розбір найбільшої і найважливішої балістичної експертизи. Потім свою версію подій 20 лютого 2014-го мали розповісти обвинувачені. Після цього могли бути ті чи інші уточнення у прокурорів чи адвокатів, далі – дебати і вирок. Проте українська влада вирішила інакше.
Приблизно з листопада 2019-го серед потерпілих, які фігурують у справі про розстріли на Інститутській, почали ширитися чутки про те, що п’ятьох обвинувачених ексберкутівців готують до обміну. Сценаріїв, за якими це могло відбутися, було два: або суд у турборежимі завершує слухати справу й пише вирок, або ж колишніх міліціонерів відпускають із СІЗО й домашніх арештів під особисте зобов’язання: запобіжний захід, під час якого обвинувачені зобов’язані ходити в суд, їм забороняють спілкуватися з іншими фігурантами справи абощо. Святошинський райсуд відмовився відпускати екссиловиків і всім продовжив арешти: кому домашні, кому – СІЗО. Проте у справу втрутилася Генпрокуратура на чолі з Русланом Рябошапкою. Вже під час засідань в Апеляційному суді, де адвокати колишніх беркутівців оскаржували арешти своїм клієнтами, з’ясувалося, що Рябошапка тис на підлеглих і вимагав від них звільнити ексберкутівців для обміну з проросійськими бойовиками. Коли ж прокурори відмовилися виконувати накази керівництва – їх замінили на більш лояльних.
Врешті, попри масові протести під судом, попри прохання родичів убитих майданівців, попри прохання постраждалих протестувальників, колишніх беркутівців відпустили на обмін. При цьому прокуратура обіцяла, що одній з найважливіших справ Майдану нічого не загрожує й судові засідання триватимуть. Сценаріїв, як і у разі зі звільненням, було два. Перший: обвинувачені повертаються в Україну і суди тривають, як і раніше. Другий: обвинувачені не повертаються в Україну й суд відбувається заочно. В результаті не спрацював жоден.
11 місяців очікування
У справі про розстріли на Інститутській з січня не відбулося жодного результативного засідання. І загалом цей рік можна вважати втраченим: суд присяжних не збирався й десятка разів. У залі засідань не допитали жодного свідка, не завершили досліджувати балістичну експертизу. Врешті, не почули свідчення самих колишніх беркутівців. Суд майже рік був заблокований. Адже з 5 обвинувачених в Україну повернулися лише 2: Тамтура і Маринченко. За такої ситуації продовжувати роботу, як раніше, було неможливо. Адже не вистачає трьох обвинувачених. І наразі немає жодної офіційної інформації про те, де вони можуть перебувати. Потерпілі у справі про розстріли припускають, що вони могли перебратися до Росії. Ці слова заперечують адвокати.
“Так, у мене є зв’язок з підзахисними. Вони зараз на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, вони не виїжджали до Росії та не планують цього робити. Ситуація, як і на початку року, не змінилася. Під час обміну їм дали не ті паспорти: десь чуже фото, десь не переклеєне тощо. І вони не можуть оформити нові документи, з цим поки складно. Тому вони не можуть повернутися в Україну”, – пояснював журналістам під час судового засідання 25 листопада адвокат ексберкутівців Стефан Рефшко. Разом із тим, як переконують співрозмовники «Букв» у прокуратурі, проблеми з документами нібито були у всіх обвинувачених, проте двоє з них таки знайшли можливість повернутися до України.
Власне, суд мав вирішити, як продовжувати роботу. І тут також було кілька варіантів. Найпростіший – сподіватися на повернення обвинувачених. Принаймні, формально Святошинський райсуд мав дати час колишнім силовикам, аби ті повернулися в Україну. Як відомо, перетин лінії розмежування з псевдореспубліками могли ускладнити не лише проблеми з документами, але й карантин через спалах COVID-19. Наприклад, під час весняного локдауну всі контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ) були закриті. Проте минуло значно більше ніж три місяці, а обвинувачені так і не з’явилися, хоча й мали достатньо часу. Ще один варіант продовжувати засідання – перейти в гібридну «заочку». Тобто слухати справу з двома обвинуваченими, а трьох інших засудити заочно. Щоправда, тут може існувати ціла низка ризиків. Наприклад, занулення.
Варто пояснити, що українське законодавство передбачає можливість судити людей без їх присутності, але за цілої низки умов: їх злочин підпадає під перелік статей, за якими можна починати заочний суд, обвинуваченим повідомляли про судові засідання повістками й через ЗМІ, але вони переховуються тощо. Одна з основних умов – оголошення людини в міжнародний розшук. Оскільки в законі, який ухвалила Верховна Рада VIII скликання це поняття не конкретизоване, то кожен суддя підходить до нього по-своєму. Для одних достатньо рішення слідчого чи прокурора про оголошення людини в розшук. Хтось вимагає підтвердження, що людину розшукує поліція інших країн. А для когось міжнародний розшук – це виключно розшук за базами Інтерполу. З яким, як відомо, виникають проблеми. Щонайменше у справах, пов’язаних з чиновниками часів експрезидента Віктора Януковича: Інтерпол вважає, що тут є політичний мотив переслідування і відмовляється розшукувати тих чи інших людей. Що ж до занулення справ, то український закон передбачає: якщо обвинувачений вертається в Україну посеред заочного процесу (його затримали, він прийшов до суду добровільно) – то справу варто починати слухати спочатку. Прокурори й адвокати обвинувачених у справі про розстріли на Інститутській вважають: судові засідання у такому разі починаються з «нуля», тобто з формування суду присяжних і зачитування обвинувального акту. Судді ж заперечують: на їхню думку, засідання починається з моменту, в який зник обвинувачений.
Був третій варіант: розділити справу. Тобто суд продовжує досліджувати матеріали й слухати провадження лише щодо тих екс-беркутівців, які повернулися в Україну. Водночас, матеріали щодо трьох інших відкладають, виділяють в окрему судову справу й вона стоїть на паузі: або поки не з’являться обвинувачені, або поки їх не почне шукати Інтерпол (або поліція третіх країн).
Оголошення в розшук
Минулого засідання, яка відбувалося 20 жовтня, судді вирішили реалізувати останній варіант. Тоді вони заявили, що є всі підстави, аби оголосити Зінченка, Аброськіна та Янішевського у міжнародний розшук. Таким чином Святошинський суд відкрив для себе можливість деблокувати справу й зрушити з мертвої точки після 11 місяців простою. Разом з тим, оскільки в законі немає критеріїв, – що ж таке міжнародний розшук, – суд виписав їх самотужки. Попутно він намагався максимально аргументувати своє рішення, аби показати, що обвинувачення у справі не стосуються політики.
!Суд у своєму рішенні зафіксував все, що відбувалося у справі з моменту обміну. Що частина екс-беркутівців не повернулася. Суд прописав в ухвалі, що в обвинувачених була можливість взаємодіяти з журналістами, минув тривалий час, частина обвинувачених попри подібні проблеми з паспортами, повернулася. Як на мене, суд дав достатньо часу, аби обвинувачені з’явилися у залі суду. У них була така можливість. Також судді в ухвалі аргументували, що обвинувачення кримінальне, злочин – насильницький. Що дії обвинувачених ніяк не пов’язані з політикою, релігією чи війною. І це натяк, що Інтерпол не має підстав не оголосити їх у розшук. Також була інформація, що обвинувачені нібито мають наміри поїхати в Росію. І ми ніяк не можемо проконтролювати це: адже в нас неконтрольована ділянка кордону з РФ на Донбасі. Тому як на мене, це підстава саме для міжнародного розшуку”, – пояснила «Буквам» адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська.
Власне, у рішенні суду виписано, що розшуком колишніх беркутівців мають займатися «уповноважені органи». Тобто не лише Інтерпол, але й правоохоронці інших країн.”Суд зазначив: він вважатиме, що міжнародний розшук почав діяти тоді, коли обвинувачених почнуть шукати компетентні органи. Це не лише Інтерпол може бути, але й поліція. В Україні в розшук оголошений, ми також звернулися і до Інтерполу, і до європейських колег з проханням оголосити трьох обвинувачених у розшук. Однак певний час знадобився для того, аби перекласти наші звернення англійською. І станом на 25 листопада у нас поки немає відповідей. Власне, ми просили у суду дати нам ще місяць часу, аби дочекатися реакції”, – говорить прокурор у справі Олексій Донський.
Він додає, що справу не можна розділяти, адже це негативно позначиться не результатах 5-річної роботи: щонайменше вирок буде тільки для двох обвинувачених. Крім того, суд не зможе дослідити частину доказів. Разом із тим прокурор зазначає, що з розумінням ставиться до такої ініціативи, адже суд і так тривалий час повноцінно не працював.
Врешті, 25 листопада стало ключовим. Суд присяжних після наради таки вирішив розділити справу про розстріли на Інститутській на дві частини. Першу, щодо Маринченка і Тамтури (ексбійців “Беркуту” які повернулися), продовжать слухати як колись, у доволі високому темпі: засідання відбуватимуться щосереди з 11 ранку. Другу, щодо Зінченка, Аброськіна і Янішевського лишають на паузі. Відповідно й матеріали, які стосуються цих обвинувачених, також відкладають. Щонайменше, поки прокуратура не отримає відповідь щодо розшуку. Адже суд присяжних залишив цю справу за собою і заявив, що готовий продовжувати її розгляд. Щобільше: готовий знову їх об’єднати, якщо для цього будуть приводи.
«Зараз ми чекаємо відповіді від компетентних органів (Інтерпол або поліція інших країн) щодо розшуку. Якщо ми отримуємо підтвердження – імовірно ми будемо просити суд про заочку. А далі, можливо, знову об’єднаємо провадження. Принаймні, сьогодні (25 листопада – ред.) суд заявив, що лишає за собою таке право», – пояснює Донський.
Водночас адвокати родин Небесної сотні заявляють, що досі чекають на зміни до процедури заочного суду. “Ми втратили цілий рік. Змін до законодавства щодо заочки досі немає (скажімо, щодо критеріїв «міжнародного розшуку” і “занулення” справ – ред.). Наприклад, є суд по Малайзійському Боїнгу, який почався у Гаазі. У цій справі фігурує Ігор Гіркін, якого Інтерпол не шукає. Попри це Гіркін – обвинувачений. І ніхто не може сказати, що правосуддя у Нідерландах погане, не об’єктивне. Просто прокурори довели, що кожен з фігурантів знає, що судовий процес відбувається, що їх підозрюють і обвинувачують у злочинах. Якщо ми говоримо про міжнародний розшук – то це виключно запобіжник від свавілля поліції. Наприклад, людину можуть судити, а вона не отримувала повісток, не знає, що її розшукують. Але є цілий пласт справ Майдану, де підозрювані й обвинувачені знають, в чому їх підозрюють. Знають про суди. Як у випадку зі справою про розстріли на Інститутській – знайомилися з матеріалами справи, чули обвинувальний акт, брали участь в засіданнях. І тут, як на мене, потрібні зміни до закону. Аби виокремити людей, які втекли з лави підсудних, в окрему категорію. Аби у випадку втечі міжнародний розшук не був обов’язковим для продовження судових засідань», – пояснює Закревська. Власне, обіцянки змінити законодавство щодо процедури заочного суду лунали ще за часів генпрокурора Юрія Луценка. Згодом такі обіцянки нібито лунали й за часів Рябошапки. Планували розробляти зміни за нинішнього генпрокурора Ірини Венедіктової. Проте результату немає й досі.
Що ж до справи про розстріли на Інститутській – учасники процесу (адвокати, потерпілі, прокурори) як і рік тому зазначають: потрібно близько 6 місяців, аби суд пішов у нарадчу кімнату. І якщо ситуація не зміниться, не втечуть обвинувачені, засідання відбуватимуться щотижня – то навесні Святошинський суд почне писати вирок. І суспільство, хай і з затримкою в рік, хай частково, але отримає відповідь на питання: хто й навіщо 20 лютого 2014-го розстрілював людей на Інститутській.
