Минулого року Україна змогла повернути з Росії додому 13 політичних в’язнів. А разом із ними – 24 військовополонених моряків. Натомість українська влада віддала росіянам близько 30 осіб, якими цікавилися в РФ. Станом на серпень 2020-го це було наймасштабніше звільнення українців, яких Москва переслідує з політичних мотивів. Ще один обмін нібито мав відбутися у березні цього року. І цього разу з російських тюрем мали вийти незаконно ув’язнені кримські татари. Щоправда, цього не сталося.

Натомість напередодні Великодня Україна забрала у самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» 20 полонених, віддавши приблизно стільки ж осіб, якими цікавилися проросійські бойовики. Після цього тема українців, яких переслідує Росія та її терористи, зникла з поля зору суспільства. А Офіс президента взяв кількамісячну паузу в спілкуванні з родинами бранців Кремля.

Життя в умовах карантину

З початку пандемії COVID-19 і українські, і російські правозахисники заговорили про збільшення ризиків для ув’язнених в тюрмах РФ. Оскільки їхня медична система була не готова до спалаху інфекційних хвороб: нестача кваліфікованих спеціалістів, обладнання, медичних препаратів і загалом низька якість таких послуг. Перед стартом карантину (у березні цього року) Федеральна служба виконання покарань Росії (ФСВП) звітувала про відсутність хворих на коронавірусну хворобу в місцях несвободи. Втім такі заяви викликали сумніви. Адже не було відкритої інформації про кількість тестів полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР-тест, дозволяє виявляти хворих на COVID-19 та інші хвороби), які зробили ув’язненим.

«ФСВП каже, що поки заражених коронавірусом не виявили. Але ми насправді не знаємо, наскільки (масово – ред.) відбувається це тестування і чи відбувається воно взагалі. Про це інформації немає. Тому наскільки правдива заява ФСВП, ми перевірити на даний момент не можемо», – заявила на початку квітня у коментарі Міжнародному французькому радіо експерт Amnesty International в Росії Наталья Прілуцкая.

Разом з тим, із 16 березня Росія закрила свої тюрми на карантин. В результаті отримувати актуальну інформацію про стан здоров’я українських політв’язнів стало складніше. І до сьогодні точно не відомо, чи хворів хтось із них на COVID-19 й коли саме. Наразі можна лише говорити, що окремі політичні в’язні мали симптоми, подібні до цього захворювання: температуру, біль у грудях, кашель тощо. Наприклад, на погане самопочуття скаржився фігурант справи Хізб ут-Тахрір (організація, визнана в Росії терористичною і заборонена – ред.) Сейран Салієв.

Про це він зміг повідомити через свого адвоката. Аналогічні скарги були у Сервера Мустафаєва: температура, сухий, важкий кашель, ускладнене дихання. Разом із ним у камері хворіли 4 людини. Чоловік просив у керівництва тюрми, аби йому перевірили легені, однак натомість ув’язненого відправили на відеоконференцію для участі у судовому засіданні. А черговий фельдшер прописав йому антибіотики, назву яких Мустафаєв не уточнював. Український омбудсман Людмила Денисова зверталася до своєї російської колеги Татьяни Москалькової, вимагала надати українцям належну медичну допомогу. Однак ці звернення залишилися без уваги.

«Ніхто не робив тестів. Єдине, зо ми знаємо: у частини політв’язнів були симптоми, подібні до COVID-19. Була інформація з Брянська, з колонії де сидить Віктор Шур (засуджений за «шпигунство», нібито намагався сфотографувати нефункціонуючий військовий аеродром – ред.). Він повідомляв, що у них є випадки зараження і він боїться підхопити коронавірусну хворобу. Також у нас була інформація, що у тій колонії є підтверджені випадки COVID-19. Ну і варто розуміти, які умови в колоніях: медичної допомоги немає, провести масове тестування неможливо. Якщо хтось із політв’язнів і перехворів – ми про це не знаємо», – пояснює в коментарі Буквам голова об’єднання родин бранців Кремля Ігор Котелянець.

Українські правозахисники своєю чергою зауважують, що у тюрмах неможливо виконати вимоги Всесвітньої організації з охорони здоров’я (ВООЗ). Відтак люди за ґратами можуть бути дуже вразливими до інфекційних хвороб.

«Люди за гратами одні із найбільш уразливих під час коронавірусної хвороби. Медичні служби в тюрмах та СІЗО у самій Росії не здатні впоратися із звичайними захворюваннями. Що вже казати про такі місця несвободи як «Ізоляція» на Донбасі, де часто люди бачили медика лише один раз. І то, коли він робив їм уколи, щоб привести до тями, аби їх могли продовжити катувати. Рідні політв’язнів в Росії та Криму, так само як і рідні полонених на Донбасі зараз переживають особливо складні часи. Постійно з’являється інформація про нові випадки захворювання у місцях, де утримують їхніх рідних. Наприклад, в колонії Ігоря Кияшка захворіли люди, із якими він безпосередньо контактував. Очевидно, що там неможливо дотримуватися соціальної дистанції чи постійно мити руки», – зауважує Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод.

Разом із тим, у червні обмудсман Денисова заявила, що Росія посилила тиск на українських бранців. Зокрема, відмовляє українським дипломатам у зустрічах з політв’язнями. За таких умов чи не єдиним джерелом інформації лишаються адвокати, які не завжди можуть потрапити до своїх підзахисних.

Труднощі медійності

Окрім пандемії і в політв’язнів, і у їхніх родичів, і у правозахисників є низка інших, глобальніших проблем, які вони намагаються вирішити впродовж кількох років. Чи не основна з них – це підтримка інтересу до цієї проблеми. Ще під час звільнення минулого року вони зауважували: Москва звільняє найбільш відомих політичних в’язнів. Тож в подальшому в частини суспільства й міжнародних партнерів України може виникнути хибна думка, що проблема вирішена.

Така ситуація склалася через те, що у попередні роки політв’язні мали людину-символ, яка була впізнавана й чиє ім’я регулярно згадували на телеканалах. У перший рік війни з Росією таким символом стала Надія Савченко. Коли ж її повернули до України, уособлювати українців, переслідуваних з політичних мотивів, став режисер Олег Сенцов. Після його ж звільнення чергова людина-символ не з’явилася.

«Зараз немає такої медійної особи, це правда. Але, як на мене, не треба концентруватися на одному прізвищі. Потрібно більше говорити про те, що проблема політв’язнів лишатиметься доти, доки не звільнять всіх до останнього. Але інтерес до цієї теми ми бачимо хвилями. Президент і Кабінет міністрів займаються нашими питаннями, коли це хвилює суспільство. Лише тоді про цю проблему говорять», – зауважує Котелянець.

Він також зазначає, що родини ув’язнених з політичних мотивів разом із правозахисниками планували змінювати підхід до висвітлення проблеми. Однак через COVID-19 вони обмежені у можливостях: наприклад, не можуть як раніше збиратися на акції й марші. «Коронавірусна хвороба прийшла кілька місяців тому, але ми досі не адаптувалися. Ми досі думаємо, що це тимчасово. Але ця історія надовго й до цього треба звикати. Коли були акції SaveOlegSentsov, люди виходили на вулиці. Центр громадянських свобод координував акції в різних країнах. Тепер же рух змінив назву на Prisoners Voice. І зараз нам треба всім спланувати нову інформаційну кампанію, в якій, зокрема, мала б бути взаємодія і з органами влади», – додає Котелянець.

Олександра Матвійчук, водночас, зазначає: наразі для міжнародних партнерів України звільнення бранців Кремля не в пріоритеті. «Ми втратили увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми. Маємо тільки ритуальні заяви як реакцію на чергові порушення. Стала традиційною і щорічна боротьба за резолюцію Генасамблеї ООН по Криму, яку українська дипломатія кожного року подає як велику перемогу. Я не применшую докладених зусиль та необхідності тримати ці міжнародні майданчики. Але ці резолюції нікого не звільняють. Тому не можна тільки ними обмежуватися. Й під час пандемії питання звільнення заручників Кремля не в пріоритеті. Міжнародні партнери України зайняті своїми власними проблемами. І щоб вони зробили реальні кроки, потрібен потужний суспільний запит. Тож ми зробити петицію #PrisonersVoice, щоб його візуалізувати. Кожен небайдужий може її підписати», – говорить Матвійчук.

Поговоріть із нами!

Втім, чи не найбільшою проблемою родичів ув’язнених і полонених залишається комунікація з українською владою. Скажімо, за часів Петра Порошенка для цих родин було доволі проблематично потрапити на зустріч до голови держави. Більше того: впродовж кількох років правозахисники й родичі бранців Кремля пропонували Адміністрації президента призначити окрему уповноважену людину, відповідальну за комунікацію. Аби можна було отримувати актуальну інформацію з перших рук. Так само пропонували створити робочу групу, яка б мала низку повноважень для вирішення проблем родин політв’язнів та полонених: матеріальне забезпечення, розробка законодавчої бази, реабілітація звільнених тощо.

Реалізувати ці ідеї вийшло вже у часи Офісу президента. Тобто після приходу на Банкову Володимира Зеленського. Від початку опікуватися проблемою бранців Кремля нібито став Андрій Єрмак. А при ОП створити робочу групу з питань політв’язнів, полонених та зниклих безвісти. Більше того: певний час ця група доволі активно працювала, збираючись кілька разів на місяць. Там же могли заслуховувати міністрів, голів відомств, відповідальних за ті чи інші сфери, які стосуються ув’язнених Москвою українців. Проте такий робочий темп протримався недовго. Як зауважують співрозмовники Букв серед родичів політв’язнів, приблизно в лютому комунікація з Банковою припинилася. Згодом рідні бранців Кремля вийшли під ОП на акцію «Поговоріть з нами». І врешті, у липні засідання робочої групи нібито відновилися.

Читайте також:

Сіра зона: що смерть Муси Сулейманова має нагадати про Крим

На перше після тривалої перерви засідання прийшов і представник Офісу президента, радник Андрія Єрмака Михайло Подоляк. Учасники зустрічі, з якими спілкувалися Букви, зазначають: чоловік дратувався, коли родичі намагалися ставити йому питання щодо майбутніх обмінів, матеріальної підтримки, долі законопроекту про політв’язнів тощо. Конкретних відповідей вони так і не отримали. А через два дні Подоляк написав розлогий пост у Facebook, в якому назвав одного із звільнених політв’язнів, – Олега Сенцова, – «пристосуванцем».

«Олег Сенцов — просто фантастично ідеальна ілюстрація особливостей нашого внутрішнього національного характеру. Того самого горезвісного хутірського пристосуванства. З обов’язковим елементом забійної невдячності», – написав Подоляк (повний текст можна прочитати тут).

«І як така людина може з нами працювати, якщо вона відверто сипле образами і зневажає й ненавидить людей, яких має захищати? Під цим дописом я вирішив поцікавитися: навіщо ця людина прийшла в робочу групу представляти Офіс президента? І за дві хвилини мене заблокували. Тепер я не можу звернутися до представника ОП, бо його напевно образило, що хтось сміє ставити питання чи дивуватися його позиції щодо Сенцова», – зазначає Котелянець.

Родичі ж політв’язнів додають: після липневої зустрічі робоча група більше не збиралася. Хоча наразі існує ціла низка питань, які треба вирішувати. Наприклад, станом на серпень заморожені одноразові виплати сім’ям політв’язнів: йдеться про 100 тис грн фінансової допомоги. Там само заморожені виплати стипендій ім. Левка Лук’яненка: близько 6 тис грн щомісяця. В об’єднанні родин бранців Кремля зазначають: ці гроші їх рідні могли використати для забезпечення своїх базових потреб (ув’язнені в РФ мають змогу купувати продукти, засоби гігієни, одяг тощо у спеціальних магазинах ФСВП – ред.). Наразі ж, зауважують в об’єднанні, вони змушені шукати фінансову підтримку за кордоном.

Також досі не вирішеним лишається питання законопроекту про політв’язнів. Розробляти його почали ще в Адміністрації президента Порошенка, однак парламент так і не зміг його ухвалити. Зокрема – через низку претензій: скажімо, держава мала самотужки визначати, хто є політв’язнем, а хто – ні; також пропонувалося, аби політв’язні отримували фінансову допомогу уже після звільнення з полону. В Офісі президента Зеленського розробили новий документ. А до Верховної Ради він нібито мав потрапити на голосування ще минулої осені. Але лише у травні цього року його погодили у Кабінеті міністрів. Коли ж його проголосують (і чи проголосують) наразі не відомо.

Що ж до звільнення українців з російських тюрем – то як і раніше тут немає дієвого механізму. І, як і в попередні роки, свобода українських громадян залежатиме від домовленостей між Києвом та Москвою. Також скидається на те, що в найближчі роки не вийде знайти альтернативи Мінську, де ведуться переговори щодо обмінів бранців Кремля на людей, засуджених в Україні за участь у російській збройній агресії.

Частково можуть спрацювати міжнародні санкції, проте РФ їх здебільшого ігнорує. І проводить нові затримання – як у липні цього року в окупованому Криму. Врешті, і Офісу президента, і суспільству варто пам’ятати: на окупованих територіях Криму й Донбасу перебуває кілька мільйонів громадян України. Кожен з них може стати «терористом», «екстремістом» чи «шпигуном» незалежно від своїх політичних уподобань. Так само, як і туристи, які їдуть до Росії чи на окупований півострів. Тож списки ув’язнених з політичних мотивів лише ростимуть. І це також чергова проблема, яку повинна буде вирішити Банкова.