Цього тижня сайт “Дзеркала тижня” Юлії Мостової вийшов із заголовком “Віце-президент Єрмак привітав нового президента США”. За таку іронічну подачу новини багато хто розкритикував Юлію Володимирівну. Деякі коментатори пішли далі – звинувативши авторитетне видання у поширенні fake news.

За кілька днів по тому Володимир Зеленський і Андрій Єрмак захворіли на коронавірус. Мережа відреагувала бурхливо. Деякі навіть кепкували з цього: президент України заразився коронавірусом, Володимир Зеленський теж захворів. Неакуратний коментар прессекретарки президента Юлії Мендель про те, що “на жаль… президент почувається добре”, додав, так би мовити, “лулзів”. І понеслося. Багато було сказано про те, чому Зеленський заразився від Єрмака, а не від своєї дружини. Про лікування асфальтною крихтою і примочкою з бітуму.

Потоки мережевого гумору виявилися настільки рясними, що президент випустив спеціальне послання, присвячене кривдникам. Кампанія інтернет-гумору, на думку президента, виявилася інспірованою якимись реєстровими експертами опонентів, які п’ять років не готували країну до протистояння епідемії, тільки й знаючи, що принижувати її. А жартувати над коміком-президентом можуть тільки “люди з ампутованою совістю”. І взагалі, я так багато роблю, а ви не цінуєте.

Багато можна було б написати про те, над ким і як сміявся Володимир Зеленський, коли був сценічним артистом. Варто лиш згадати номер про будинок Валерії Гонтаревої, що згорів.

Але інтерес викликає не тільки те, про що Володимир Зеленський говорить. Але й те, про що він мовчить. Гострі й миттєві напади елоквенції та діяльності трапляються з президентом тільки тоді, коли йдеться про нього самого або його сім’ю. Центром світу Володимира Зеленського є сам Володимир Зеленський. Державі перепадають крихти президентської уваги.

Та що казати, гірко плакати! Другий тиждень країну лихоманить від гострої політичної кризи. Конституційний Суд зніс антикорупційну реформу. Співпраця з США та Європою, безвіз і кредити – під загрозою. (Зазначимо, що під загрозу вони потрапили раніше, внаслідок дій самого Зеленського, як би йому не хотілося спихнути всю відповідальність на КСУ). Президент здійснює кавалеристський наскок – намагається розпустити весь склад Конституційного Суду антиконституційним же законом. Але коли стрімка атака легкої бригади розгромлена гарматами рідної президентської монобільшості – президента вже немає на полі бою. Главу держави не видно. Він не робить кроків для розв’язання кризи. Йому ніколи. Він відповідає всім хейтерам в інтернеті.

Зеленському часто ніколи. Ніколи зайнятися порятунком Ярослава Журавля – пораненого бійця, який 4 доби вмирав на нічиїй землі між нашою і “тією” стороною. Ніколи вникати в переговори з МВФ. Ніколи займатися реформами. І навіть комунікацією з власними депутатами – ніколи. Як Геніаліссімус з “Москви 2042” Войновича, він надсилає їм аудіопослання з вищих орбіт. Але варто тільки комусь сказати щось про особу президента – як час одразу знаходиться. І ось вже проти Софії Федини та Сергія Пояркова, які посміли необережно висловитись щодо гаранта в ефірі, – відкривають справи. Президент завдає удару по кривдниках зі швидкістю американського безпілотника – час для того, щоб особисто написати заяви в ДБР і СБУ і дати свідчення про свій панічний страх – знаходиться! Знаходиться час для порпання в чаті далекобійників – з подальшим записуванням мачо-відео з погрозами кволого відмінника в бік грубих мужиків. А вже для Саріка нашого Андреасяна – посереднього російського режисера з акторського минулого Володимира Олександровича – взагалі знаходиться весь час цього світу. Мовчи, Держдеп, зачекай, епідеміє! Десь у Москві якийсь Сарік сказав погано про наше все! Кинемо всі уми нашої пресслужби на гідну відповідь давньому другу!

І от все це бачить перед собою суспільство. Далеко не лише горезвісні 25%, а вже всі 62%, якщо подивитися на останні рейтинги. Бачить, робить висновки і висловлює їх як уміє – у сатиричній формі. І як тут не назвати Андрія Єрмака – єдину людину на Банковій, щиро захоплену владою, главою держави? Якщо все, чим він зайнятий, – це прийняття рішень і звільнення Зеленського від будь-якої відповідальності. Поки формальний глава держави живе у мильній бульбашці, центром якої є він сам, а ніяк не держава – комусь треба правити. І ось уже все оточення Володимира Зеленського зайняте винятковим завданням – 24 години на добу, 7 днів на тиждень на Банковій діє безперервний тренінг “Як знайти упевненість в собі, якщо ти президент”. Бульбашка роздуває найбільшого лідера сучасності в своїх очах. Поки за його спиною інші ділять між собою пиріг влади.

Віктор Ющенко, з яким незаслужено все більше й більше порівнюють Володимира Зеленського, хоча б любив Україну і бджіл. У його голові жила цілісна картина українського світу. Ну, і пасіка. І трипільські горщики. Він принаймні любив у цьому житті щось, крім самого себе (і впевнений, любить, дай йому Бог здоров’я). Можна скільки завгодно критикувати третього президента за непрактичний підхід до реального держуправління – але після себе він хоча б залишив масштабну історичну спадщину у вигляді відродженої національної пам’яті. Що залишить після себе Володимир Зеленський, крім колективного іспанського сорому і номера з роялем?

Петра Порошенка багато хто звинувачував у мікроменеджменті. Маючи на увазі його маніакальну здатність по 14 годин на день вникати в усі деталі процесу держуправління. Можна довго сперечатися про те, чи страждала стратегічна думка держави від того, що президент постійно був зайнятий поточкою і питаннями realpolitik. Але на прикладі Володимира Зеленського, людини, що самоусунулася від будь-якої практичної роботи з управління державою, ми бачимо зворотну сторону медалі – повний бардак! І не те, щоб стратегічна думка в цьому бардаку здійнялася багаттям.

Гумор за межею і розкутий сміх над сильними світу цього – ознака вільного суспільства. І якщо ми рівняємося на цивілізовані країни – варто звернути свою увагу хоча б на США.

Один із найяскравіших номерів про Трампа американський телеведучий-комік Білл Мар назвав “Narcissist in chief” – парафраз виразу Commander in chief – Верховний головнокомандувач. Назву можна перекласти як “Головнокомандувач – нарцис” – хоча це і не до кінця передає гру слів.

Найбільш ввічливим жартом про Трампа, якому Мар ставив діагноз за підручником психіатрії, був жарт про те, що в кінці свого терміну Річард Ніксон був настільки поганий, що розмовляв з картинами на стіні Овального кабінету, тоді як у випадку з Дональдом Трампом картини розмовляють з ним. А найбільш “нижчеплінтусний” жарт був про те, що, вибачте, мастурбуючи, Дональд Трамп фантазує про самого себе в процесі мастурбації. І нічого, 200-річна республіка від таких жартів не занепала. Хоча президентство Трампа це і підкосило.

Пережив би Володимир Зеленський такий удар? Скільки б часу знадобилося на те, щоб СБУ і ДБР відкрили справи про загрозу державному устрою? А поліція визначила б, що ведучий – наркоман, до того ж сховав у підвалі свого будинку гранатомет?

І якщо Зеленський нарцис – то точно не такий діяльний, як уже практично експрезидент Америки. Тому що нарцисизм живе в ньому поруч з гострою прокрастинацією. Президенту-за-збігом-обставин не подобається бути справжнім президентом. Тільки президентом на камеру. А отже, можна зняти з себе всю відповідальність і зайнятися більш нагальною справою – грати, поки горить Рим, виголошуючи: “Який артист помирає”. І байдуже дивитися на те, як місто грабують твої власні друзі.