Події, які відбувалися у центрі Києва 18 лютого 2014-го, стали початком кінця для Віктора Януковича. Того дня влада вирішила остаточно піти за силовим сценарієм і розігнати протестувальників із центру Києва. Для цього розробили спеціальний план “антитерористичної операції”, основна фаза якої мала початися ввечері. Реалізовувати її мали посадовці як Міністерства внутрішніх справ, так і Служби безпеки України. Деякі з них, до слова, досі перебувають на службі. “Букви” на основі відкритих документів спробували відновити події того вечора.

Невдалий штурм і контроль над Профспілками

18 лютого 2014 року – день, коли Верховна Рада мала проголосувати за законопроєкт про повернення Конституції 2004 року та парламентсько-президентської республіки. За вдалого розвитку подій Янукович мав втратити значну частину повноважень, а конфлікт між владою та активними громадянами можна було б розв’язати без насилля. З подібними вимогами тоді виступала й вулиця, тож не дивно, що зранку в урядовому кварталі зібралися тисячі майданівців.

Щоправда, депутати того дня так і не проголосували: на вулицях почалися сутички, антимайданівці разом із міліцією атакували протестувальників, бійці “Беркуту” зачистили прилеглі до Ради вулиці. Саме цього дня вперше масово використовували російські “гуманітарні” спецзасоби для протидії протестам: світлошумові гранати та гумові набої, не сертифіковані в Україні. Вони були потужніші за українські, тож це призвело до серйозних травм серед мітингувальників. Того ж дня у Києві вперше за його історію зупинилося метро. Почали ширитися чутки про підготовку антитерористичної операції. Убиті щонайменше десять мітингувальників: частину застрелили, частину забили до смерті. Сотні людей поранені: лише з табору Антимайдану народним депутатам вдається вивести 40 майданівців, половина з них має тяжкі травми. Цього ж вечора протестувальники починають стріляти у відповідь: з’являються перші вбиті силовики.

18 лютого, 18:00, Майдан Незалежності. Тут зібралося кількадесят тисяч протестувальників. Побитих і поранених заносять на четвертий поверх Будинку профспілок. Через гучномовці міліція оголошує про “антитерористичну операцію”. Силовики вже захопили Український дім, Жовтневий палац та частину торгового центру “Глобус” і готуються до фінального штурму. Після 19:00 міліція йде у наступ з вулиці Інститутської та Європейської площі. Силовики намагаються розбити барикади, у цьому їм допомагають водомети та бронетранспортери: військова техніка таранить саморобні укріплення, з яких падають протестувальники. У відповідь летить каміння і коктейлі Молотова. До півночі від вогнепальних поранень і вибухів “гуманітарних” гранат з РФ загинуть ще 11 людей, десятки отримують травми.

Поки триває штурм барикад біля Будинку профспілок, на майданівців нападають з іншого боку: група тітушок намагається закидати менш потужні барикади з боку вулиці Прорізної. Згодом “спортсмени” перебазуються на Софійську площу, до перехрестя вулиць Великої Житомирської та Володимирської. Їхнє завдання просте: заблокувати дорогу, аби не впускати людей, які можуть їхати на підмогу протестувальникам, і не випускати майданівців з оточення, якщо вони тікатимуть від міліції.

Приблизно о 00:15 19 лютого на цьому перехресті вони зупиняють таксі з журналістом проросійського видання “Вєсті” В’ячеславом Веремієм: тітушкам не сподобалося, що чоловік намагався знімати їх на телефон. Веремія витягають із салону авто і б’ють. Коли той намагаєтсья тікати – стріляють. Чоловік дивом добирається до автомобіля швидкої, проте вранці помре у лікарні від втрати крові через вогнепальне поранення.

У цей самий час на даху Будинку профспілок з’являються бійці СБУшної “Альфи”. Вони нібито мають захопити контроль над будівлею, однак всередині починається пожежа. Попри те, що міліція не припиняє штурм барикад, майданівці починають евакуацію поранених з будівлі. Після пожежі, на ранок, всередині знайдуть тіла двох протестувальників. Близько 3:00 міліціонери знищують барикаду на розі Інститутської та Хрещатика. Мітингувальники підпалюють автомобільні шини й різний підручний інвентар включно із наметами, аби створити вогняну стіну. Вона простягається від палаючих Профспілок аж до будівлі Консерваторії. Подеколи через вогонь прориваються бійці “Беркуту”, однак їх відтісняють назад. Врешті під ранок, близько 5:00, штурм зупиняється. Настає відносне затишшя.

Операції “Хвиля” та “Бумеранг”

Описані вище події є спробою так званої антитерористичної операції (АТО) “Бумеранг”. Якби вона завершилася вдало, центр Києва звільнили б від майданівців. Однак перевірити це через сім років доволі проблематично: адже станом на січень 2021-го не лишилося жодних документів, які б могли стосуватися цієї АТО – навіть вказівок про знищення документації. Щоправда, частину матеріалів, які стосувалися “Бумерангу”, 24 лютого 2014-го оприлюднив народний депутат Геннадій Москаль.

Так, за цим планом “АТО” мала складатися з двох частин: операції “Хвиля” та “Бумеранг”. За першу частину відповідала міліція: старт операції мав дати голова МВС Віталій Захарченко, а за її перебігом повинні були стежити заступник Захарченка Віктор Ратушняк, начальник Департаменту громадської безпеки МВС Олександр Крикун, голова міліції Києва Валерій Мазан та командувач внутрішніх військ Станіслав Шуляк. За другу частину відповідав Антитерористичний центр СБУ: заступник голови Служби безпеки Володимир Тоцький, начальник управління департаменту “Т” Сергій Потієвський, очільник київської СБУ Олександр Щеголєв та керівник центру спецоперацій “Альфа”.

Під час першого етапу операції центр Києва, де зосередився протест, брали у кільце. Для цього мали задіяти 10 тис. бійців Внутрішніх військ та 12 тис. міліціонерів (2 тис. з яких – “Беркут”). В районі Бессарабської та Європейської площ силовики планували організувати “фільтраційні кордони”, на яких нібито мали вихоплювати “екстремістів”. Разом із основним штурмом, який мав відбуватися з боку Європейської площі та вул. Інститутської, міліціонери повинні були провести “обманні маневри” й атакувати барикади з боку, наприклад, вулиць Лютеранської та Прорізної. Паралельно силовики мали блокувати двори й під’їзди прилеглих будинків, аби там не змогли сховатися учасники протестів.

Також у плані були вимкнення електроенергії в центрі Києва, зупинка метро, блокування мобільного зв’язку та сигналу низки телеканалів, які включалися у прямі ефіри з Майдану. Йшлося, зокрема, про “5 канал”, який повідомляв про блокування свого сигналу того ж дня, “Еспресо”, “24 канал”, ТВі та “1+1”. Після завершення цієї фази в дію мала вступити СБУ: силовики повинні були повернути контроль над адміністративними будівлями – йшлося про вже згадані Профспілки та Київську міську державну адміністрацію. Проте ці плани так до кінця й не реалізували, а людей, причетних до організації “антитерористичної операції”, судять у Києві.

Штаб, якого ніколи не було

18 лютого, близько 23:00. Двоє чоловіків йдуть вулицею Володимирською від будівлі Служби безпеки до Головного управління київської міліції. На прохідній вони показують міліціонерам свої посвідчення й проходять у кабінет голови київської міліції Мазана. Тут на них вже очікують Потієвський (голова департаменту “Т” СБУ), Тоцький (заступник голови СБУ), Присяжний (голова центру спецоперацій “А” СБУ). Двоє новоприбулих – це голова СБУ Києва Олександр Щеголєв та його заступник Олександр Кукса. Час від часу до кабінету заходять й інші люди – наприклад, Петро Федчук, голова міліції громадської безпеки Києва. Присутні дивляться на два великих екрани з прямими трансляціями з Майдану: на один картинку виводять камери, встановлені перед Євро-2012, на іншому – прямі ефіри телеканалів. Перше, про що говорять присутні, – операція “Хвиля”. Зокрема про те, як її реалізовано й чи вводитимуть у дію план “Бумеранг”.

Це й не дивно, адже того вечора у кабінеті очільника київської міліції фактично зібрався штаб, який мав керувати “антитерористичною операцією”. Вже після втечі Януковича до Ростова ці події розслідуватимуть, а Щеголєва звинуватять в організації незаконної антитерористичної операції й будуть судити. Під час одного із засідань покажуть відео зі слідчим експериментом, на якому Щеголєв переконує: 18 лютого 2014-го “АТО” в центрі Києва так і не почалася, оскільки не було відповідної команди від керівництва СБУ (тогочасний очільник Служби безпеки – Олександр Якименко), міліція так і не спромоглася організувати периметр навколо Майдану.

Появу ж “Альфи” на даху Будинку профспілок Щеголєв пояснить просто: бійців використали в рамках спецоперації “Бунтарі”, коли намагалися знешкодити вибухові пристрої, які нібито були у Профспілках. Про це, зі свого боку, СБУ повідомили власні джерела, які Щеголєв розкрити відмовився. Однак зазначив, що інформація була “оперативною”.

“Хвиля не була задіяна, не була ефективна. Я доповів Якименку по закритому каналу… В умовах крайньої необхідності прийнято рішення реалізувати пакет документів, який у мене був (для операції “Бунтарі” – ред.). Зранку (18 лютого 2014-го) була підготовлена відповідна постанова… 19 числа надійшла команда знищити всі матеріальні носії інформації, які стосувалися учасників Майдану”, – розповів Щеголєв під час слідчого експерименту.

Щодо людей, які фактично входили до штабу “АТО” й зібралися в одному приміщенні, також знайшлося пояснення: мовляв, якби “антитерористичну операцію” оголосили, то мінімум керівників для цього вже були б на місці. Втім, чоловік переконує: штаб “антитерористичної операції” так і не почав роботу, кожен працював лише у своїй сфері відповідальності.

Якщо роль Щеголєва уже встигли дослідити в суді, то роль його заступника Кукси, якого Володимир Зеленський не так давно призначив на керівну посаду в СБУ, не загал до кінця не відома.

З 16 січня він очолює Департамент захисту національної державності, або ж департаменту “Т”, у Службі безпеки України. Цей підрозділ має протидіяти організаціям та людям, які закликають до змін територіальної цілісності, захоплення влади, порушення суверенітету тощо. Серед обов’язків цієї структури – розбудова агентурної мережі у вишах, політичних партіях та різних організаціях.

Відомо, що Кукса – працівник СБУ зі стажем, брав участь у російсько-українській війні на Донбасі, поранений під Слов’янськом під час одного з перших боїв: чоловік був в автомобілі, який обстріляли бойовики в селі Семенівка 12 квітня 2014-го. Втім, таке призначення від президента Володимира Зеленського вже викликало певну критику, зокрема від родин героїв Небесної сотні. Адже, як згадувалося вище, у 2013-2014 роках пан Кукса був заступником голови СБУ Києва та області й міг брати участь в організації зачистки Майдану Незалежності від протестувальників.

Станом на січень 2021-го точно відомо, що Кукса разом із своїм керівником прийшов до главку МВС Києва 18 лютого 2014-го на засідання “штабу АТО”. Сам працівник Служби безпеки жодних свідчень у суді поки не давав. Відомо, що Кукса та Щеголєв більшість часу були в різних приміщеннях. Співрозмовники “Букв” у правоохоронних органах переконують, що він також заперечує, що 18 лютого 2014-го в центрі Києва відбувалася “АТО”.

Крім того, правоохоронці додають, що Кукса того вечора нібито допомагав координувати роботу підлеглих та доповідав своєму керівнику Щеголєву про оперативну ситуацію у центрі Києва. А крім того – частково розробляв документи, які стосувалися “АТО”. Наприклад, готував лист на ім’я тогочасного очільника КМДА Володимира Макеєнка щодо зупинки метрополітену. У документі, який за підписом Щеголєва зареєстрували у КМДА, йшлося про загрозу терористичних актів, зокрема у метро. За словами співрозмовників “Букв” серед правоохоронців, саме Кукса нібито писав цей документ і вносив у нього правки. Однак це відбулося за кілька годин до того, як у кабінеті Мазана зібрався “штаб АТО”. Силовики розійшлися з будівлі на Володимирській, 15, лише під ранок, приблизно в той самий час, коли міліція припинила штурм Майдану.

Лист до КМДА від 18.02.2014, продемонстрований у суді щодо Щеголєва.

P.S. “Букви” звернулися по офіційні коментарі щодо ролі Кукси в подіях, пов’язаних із планом “Бумеранг”.