Ринок землі: хто що виграє і програє та чому процвітатиме корупція

У ніч на вівторок, 31 березня, Верховна Рада схвалила законопроєкт №2178-10, завдяки чому із 1 липня 2021 року в Україні стартує ринок землі. До 2024 року придбати ріллю зможуть лише фізичні особи, обмеження “в одні руки” складатиме 100 гектарів. У 2024 році купувати паї дозволять і юридичним особам, ліміт для яких складатиме 10 тисяч гектарів. Закон не допускатиме іноземні компанії та громадян до ринку землі України. Але ідея про всеукраїнський референдум щодо земельної реформи допускає, що український народ сам захоче запросити іноземців до викупу паїв.

Виставляти на купівлю-продаж державну та комунальну ріллю, загальна площа якої 10 млн га – заборонено. Але виняток зробили для фермерів, які встигли отримати від держави 0,5 млн га ріллі в постійне користування: такі наділи можна буде викупити в розстрочку на 10 років. Паї можна буде використовувати як заставу для кредиту. Якщо позику не буде погашено, банки зможуть забирати ріллю в якості оплати. При цьому лімітів “в одні руки” не буде, але набуту землю банки мають продати протягом 2 років.

Аби прискорити ухвалення “земельного законопроєкту”, президент Зеленський погодився на відстрочку дати старту ринку та на зниження лімітів щодо купівлі паїв. Законопроєкт №2178-10 після першого читання взагалі передбачав ліміти на рівні 35% від усієї ріллі ОТГ та 0,5% усієї ріллі, та допуск до ринку ріллі іноземців із 2024 року. Ідея про “стартовий період” в 2 роки, за якого лише фізичні особи зможуть купити не більше 100 га, – винахід не команди “Слуги народу”.

Таку концепцію земельної реформи в 2004 році описував третій президент Леонід Кучма в книжці “Україна – не Росія”. Аналогічні норми мав і законопроєкт №9001-д, який в першому читанні ухвалили 9 липня 2011 року і який “регіоналівська” більшість в тодішній ВР “забула” винести на друге читання.

Долю “земельного законопроєкту” врятувала ситуативна коаліція “Слуги народу” , “Європейської Солідарності” та “Голосу”.

“Батьківщина” та ОПЗЖ мають намір оскаржити факт голосування за ринок ріллі. Цікаво, що двоє із чільних спікерів ОЗЖП щодо земельного питання можуть похвалитись профільною освітою в сфері аграрних відносин. Нестор Шуфрич у 2004 році захистив кандидатську дисертацію в Інституті аграрної економіки (ІАЕ) на тему аграрної реформи в Угорщині 1990-х років. До приходу в парламент у 2019 році Олександр Колтунович працював науковим співробітником того ж ІАЕ.

Складний досвід аграрних помилок

За даними Держстату, у 2018 році аграрії на виробництво своєї продукції витратили 442,9 млрд грн (даних за 2019 рік ще нема). При цьому заявлені затрати за оренду паїв склали 9,9%, або 43,95 млрд грн, затрати на соціальні заходи на селі – 1,2%, або 5,5 млрд грн. Якщо скласти два показники, отримаємо суму в 50 млрд грн власних грошей аграріїв, яких за поточного курсу валют вистачить на викуп у селян лише 892 га землі за ціною $2 тисячі за гектар, або ж 1,8 тис. га ріллі за ціною $1 тисяча за гектар. Для того, аби зняти фінансову проблему, в першому читанні законопроєкту №2178-10 була норма про дозвіл купувати паї українських селян іноземним бізнесменам, платоспроможність яких начебто суттєво вища, ніж у наших фермерів.

Але сподівання на іноземців в українському земельному ринку були дещо завищені. Великі іноземні гравці агроринку України вважають за краще працювати в надійніших за оранку землі бізнесах, пов’язаних із АПК. Наприклад – у переробці сировини та у поставці засобів виробництва для наших аграріїв.

Найбільший виробник цукру в Західній Україні – “Радехівцукор” – належить німцям. У 2018 році світова компанія Bayer запустила на Житомирщині завод з виробництва насіння вартістю $200 млн. У минулому році за $41 млн японська Sumitomo Corporation викупила 51% в пакеті акцій регіональних постачальників агротехніки та агрохімії ТОВ “Спектр-Агро” і ТОВ “Спектр-Агротехніка”, операційна зона яких – переважно Західна Україна.

Вагома причина такої бізнес-поведінки – пам’ять про приклади гучних банкрутств іноземних агрохолдингів в Україні. Найяскравішою є історія британського агрохолдингу Landkom International, що працював в Україні з 2006 до 2011 рр. Керівництво холдингу сподівалось, що дешеві гроші від продажу акцій допоможуть наростити земельний банк від стартових 30 тисяч га до 350 тисяч га. Але вже у 2009 році компанія опинилась на межі банкрутства, в 2010 році збитки досягли $100 млн. Запрошені іноземні менеджери не мали чітких КРІ щодо ефективності витрати коштів та не розуміли специфіки “внутрішньої корупції”, притаманної українським агропідприємствам. Завдяки зміні моделі управління агрокомпанія змогла в 2011 році показати прибуток в $1,1 млн.

На початку 2012 року Landkom International викупила компанія зі шведською реєстрацією Alpcot Agro (з травня 2013 року – Agrokultura AB). А вже в травні 2015 року українські активи шведської Agrokultura AB викупив МХП Косюка. По суті, два іноземні агрохолдинги “впали в руки” одному українському аграрному олігарху.

Не менш показовою є історія сербської MK Group. Їй в Україні належав холдинг “Агро Інвест Україна”, заснований у 2006 році, що вирощував зерно, сою та кукурудзу. Ця компанія мала негативну славу через хронічні неплатежі пайовикам за оренду. Але такі спроби знизити операційні затрати були невдалі. У 2016 році компанія мала 60,6 млн грн чистого збитку, в січні-червні 2017 року збиток склав 45,9 млн грн. Напередодні викупу в червні 2017 року “Агро Інвест Україна” мала 30 тисяч га ріллі та 2 елеватори потужністю 170 тисяч тонн одночасного зберігання зерна. Покупцем став “Кернел”, вартість покупки становила $43,3 млн, або в середньому $1,4 тис. за гектар набутої землі.

Винятком стала купівля агрохолдингу “Мрія” в 2018 році за $242 млн. Але саудівські покупці з фонду SALIK прямим текстом наголошували, що Україна їм цікава скоріше через значні запаси води та вологи, яких не вистачає для агровиробництва на батьківщині. Тим паче, що до 2018 року SALIK уже мав наділ у 40 тисяч гектарів на Західній Україні.

Нині, за даними системи Vkursi, іноземці є засновниками 1,4 тис. українських агрокомпаній, які сумарно обробляють 1,6 млн га ріллі. Чверть цієї землі, або 0,4 млн га, припадає на один американський агрохолдинг. NCH Group, або ж “Агропросперіс”. Ще 0,5 млн га припадає на інші 9 іноземних агроходингів, які належать бізнесменам із Саудівської Аравії, Данії, Голландії, Франції та Казахстану. Жоден із них не висловлював прямого інтересу до викупу сільськогосподарської землі в Україні.

Прокрустів ліміт

Щойно Зеленський заявив про зміну формату ринку ріллі, ексрадник прем’єр-міністра з питань земельної реформи Олексій Мушак написав на своїй сторінці у Facebook, що така новела знизить потенційну ціну паїв до $1300-1500 за гектар.

Наскільки такі заяви співвідносні із дійсністю, судити складно. Наприклад, в оголошеннях на сайті OLX наразі найскромніша ціна за гектар паю тримається на рівні $2 тисяч.

У томі 2 “Економічної історії України” йдеться про те, що у 2000-2001 роках на легальному ринку було продано 1,1 млн га ріллі, при цьому вартість паю коливалась від 500 грн до 16,5 тис. грн за тодішнім курсом. При цьому існуючий ринок землі стимулював і ріст орендних платежів за паї селян: вони у 1998 р. за свою землю отримали 800 млн грн, а у 2000 році – 1,6 млрд грн.

Але в даному випадку слід звернути увагу на інші моменти. Формально обмеження в 100 гектар в одні руки на першому етапі цілком відповідає інтересам АПК України. Площу до 100 гектарів обробляють 21,78 тис. фермерських господарств; загальна кількість – 34,86 тис. агрогосподарств. Але при цьому ліміт у 100 гектарів фактично дискримінує тих 3,5 тис. малих фермерів, які обробляють наділи до 200 га.

Якщо зважити, що в Україні понад 100 га землі обробляють загалом 13 тисяч агрогосподарств, включно із холдингами, то по суті в наступні 2 роки викуп паїв буде майже неможливим для третини агроринку нашої країни. Не слід забувати про давній страх українських агровиробників, що після зняття “земельного мораторію” новими власниками ріллі стане прошарок корупціонерів, який начебто має безмежні суми валютної готівки.

Пропозиція Зеленського, аби державну ріллю виставляли тільки на торги правом оренди, гроші з яких ідуть у місцеві бюджети, фактично консервує “земельну корупцію”.

Наприклад, у жовтні 2019 року ексміністр економіки Тимофій Милованов заявляв, що із земельного банку в 1,5 млн га ріллі державні агропідприємства зберегли лише половину, іншу половину незаконно обробляють приватні підприємства за “договорами спільного обробітку”. Формально законодавство дозволяє таку форму угод. Але на практиці, як свідчать матеріали Держаудитслужби, “спільний обробіток ріллі” – це хронічно збиткова форма господарювання для аграрних держпідприємств. Дані Держстату говорять, що минулоріч аграрні ДП фактично обробляли лише 220 тисяч га своєї ріллі. І з цього можна зробити висновок, що корупційні схеми охоплюють мінімум 1,2 млн га державної землі.

Ба більше – за даними Держаудитслужби, в 2018 році Національна академія аграрних наук, формально самостійна структура, із понад 300 тисяч га своєї ріллі самостійно обробляла лише 600 га. Інша частина землі – або в обробітку за “договорами спільного обробітку”, або уже незаконно приватизована.

Дискурс про ринок землі як втілення права на власність 7 мільйонів пайовиків залишив поза увагою 3,97 млн одноосібних селянських господарств (ОСГ). Такі господарства, як свідчать дані Держстату, мають значну вагу в українському АПК. ОСГ обробляють 5,3 млн га ріллі, або 25% всієї землі, з якої збирається урожай. Питома вага ОСГ у врожаї 2019 року склала 20%, або ж 15 млн тонн зерна. Але такі господарства обмежені в можливості отримати банківську позику: сума кредитів, виданих аграріям на 1 січня 2020 року, складала лише 57 млрд грн (для порівняння: вартість посівної кампанії 2019 року сягала 120 млрд грн). Обіцяних на 2020 рік дотацій на 4,4 млрд грн для агросектору також недостатньо. Тому не виключено, що за прихильність “одноосібників” змагатиметься як мінімум Тимошенко, яка обіцятиме щедрий пакет державної підтримки.

В подібній ситуації була Польща у 1997 році. У той час колишні комуністи змогли завоювати собі селянство як електоральну базу, в той час як ліберали користувались підтримкою містян. Аби не провалити подальші ліберальні реформи, Лєшек Бальцерович на старті своєї другої прем’єрської каденції був вимушений піти із комуністами на такий компроміс. Приватизація державних підприємств та фінансова реформа продовжуються, але натомість у Конституцію Польщі вносять норму про “фермерів як основу аграрного устрою”, а ліміт на володіння землею не перевищує 200 га. Такий компроміс у підсумку себе виправдав, і Польща отримала прошарок в 1 мільйон фермерів, які сумарно обробляють 14 млн га ріллі.

Але щоб повторити успіх свого західного сусіда, Україна мусить бути послідовною у втіленні економічних реформ.