23 червня, під час робочого візиту до Миколаєва, голова фракції партії “Слуга народу” Давид Арахамія і голова партії Олександр Корнієнко втрапили у сексистський скандал.

Перед прямою трансляцією “слуги народу” не зрозуміли, що їхні мікрофони вже увімкнені на запис і вирішили обговорити між собою колегу з фракції Ірину Аллахвердієву. Обговорення вийшло досить фривольним: політики говорили про зовнішність, косметичні процедури жінки й порівнювали її з “корабельною сосною”.

FB Post

Запис досить швидко розлетівся мережею, викликавши шквал обурень. Однак сама Ірина Аллахвердієва стала на бік колег, запевняючи, що запис змонтовано і є провокацією напередодні виборів мера Миколаєва. Зауважимо, запис йшов як стрім, а отже, змонтувати його просто не було змоги. Згодом Корнієнко перепросив, визнав, що монтажу не було, але він нібито говорив не про Аллахвердієву, а про іншу жінку — кандидата в мери міста.

То чому ж жінки в політиці й далі заплющують очі на сексизм навколо себе?

Сексизм як норма

Парламент IX скликання став найбільш гендерно різноманітним за всю історію незалежної України: з 450 депутатів, 87 — жінки, а це близько 20%. Але це все ж невеликий відсоток, щоб репрезентувати жінок, яких у країні 54%, і представляти їхні інтереси.

З політичною різноманітністю ситуація зворотна: у поточному скликанні було сформовано міцну монобільшість на основі партії “Слуга народу”, вона ж вплинула і на формування нового уряду. Президент Володимир Зеленський також сформував свою адміністрацію, спираючись на власні переваги.

Так, перша фотографія команди президента випадково, але дуже точно показує, якою буде гендерна політика чинної влади. На фото — 12 чоловіків і… збіг — жодної жінки.

Цю політику підтвердила низка гендерних скандалів “слуг народу”. Олександр Дубінський добирав помічниць за зростом (оскільки зріст ніяк не впливає на обов’язки помічника депутата — це пряма об’єктивація), Богдан Яременко потрапив у  скандал, листуючись із секс-працівницею (проституція в Україні є протизаконною), а Володимир Зеленський і зовсім назвав українок брендом (при тому, що Україна давно бореться з іміджем країни для секс-туризму). Не раз у сексистських скандалах був помічений і колишній керівник Офісу президента Андрій Богдан.

“Букви” навіть писали шпаргалку для Володимира Зеленського перед відвідуванням Білого дому, адже він ризикував переплюнути в частині сексизму навіть Дональда Трампа!

З огляду на таку кількість сексистських скандалів, за жодним з яких не було репутаційних втрат, “слугам народу” стало зрозуміло, що фривольне ставлення до жінок завжди зійде їм з рук. Жінки ж у політиці й собі зрозуміли, що захистити їх нємає кому.

Об’єктивація як комплімент

Не кожна жінка вважає об’єктиваційні висловлювання образою (об’єктивація — порівняння якостей і можливостей живої людини з неживим предметом, тим самим забираючи фокус з особистості людини: наприклад, “робоча, як корабельна сосна”).

Об’єктивацію в нашому суспільстві все ще вважають нормальною, а боротьбу з нею — проблемою виключно радикальних феміністок і чоловіконенависниць. Це одна з причин, через яку Україна у 2020 році за Індексом гендерної рівності виявилася нижче Таїланду, Брунею та навіть Росії.

Ставлення до жінок, як до предметів краси, підтримують вітчизняні таблоїди, які виходять з матеріалами а-ля “ТОП-10 суконь ВР”, окремі рейтинги політиків, заголовки, де жінок оцінюють за кольором волосся і віком (“32-річна блондинка стала помічницею депутата “) тощо.

Тому жінка, яка народжується, виховується і живе в парадигмі, де до неї все одно ставляться, як до речі, вважає, що вже краще хай ставляться, як до речі красивої, бажаної, говорять компліменти, нехай і об’єктивують. Не раз через неконформізм (прийнятий в даному соціумі) зовнішності Уляну Супрун називали відьмою. Пластичні операції Юлії Тимошенко, яка намагається виглядати конформною, а отже, молодшою, теж обговорюють і політики, і таблоїди. На надто молодих дівчат, а особливо гарних, вішають тавро “через ліжко”.

Тож аби утриматися в політиці від великих образ, багато хто обирає терпіти та навіть вважати їх за компліменти.

Сила в слабкості

З огляду на те, що політику в Україні все ще вважають чоловічою справою і при цьому зовнішність чоловіків залишається “за дужками” (так, Олександр Корнієнко, який назвав Ірину Аллахвердієву “піддутою”, сам має серйозну зайву вагу), всі сприймають таке ставлення до жінок-політиків як норму.

Президент сам демонструє чоловіче домінування при своїй Адміністрації, не помічає явного гендерного перекосу в уряді (явна меншість жінок-міністрів) і ніяк не коментує сексистські скандали влади, а ще й потрапляє в них сам.

Жінки-політики — все ж не просто сукні, колір волосся, губи й декольте. Вони не дурні та самі  чудово розуміють: щоб вижити в цьому чоловічому світі, потрібно підлаштовуватися. Потрібно терпіти образи, обговорення, натяки, часом дотики, іноді пропозиції. Іншого шляху в українській політиці поки немає. У кращому разі її обізвуть відьмою, і, крім статусу, вона втратить ресурс, який з дитинства для неї називався головним — увага до зовнішності.

Але, найімовірніше, борючись з “чоловічою державою”, вона втратить усе. Тому що їй нічого і не належить, вся влада сконцентрована в руках чоловіків, і тільки якщо ти “робоча” і можеш “від’ї*ти” 300 зустрічей за 4 місяці — тобі дадуть за цю владу потриматися. Трішечки. Поки не будеш виступати й залишишся красивим предметом інтер’єру Верховної Ради України.

Цікаво, що, виправдовуючи своїх колег, Ірина Аллахвердієва сказала, що це монтаж і маніпуляції. Але вона не сказала, що слова на записі здалися їй нормальними й не образливими. Можливо, це крихітний крок для депутатки, але великий крок для жіночої частини українського політикуму.