Вчора наштовхнулася на матеріал The Washington Post про воєнні злочини росіян в Україні. Один із багатьох, де просто перелічувався маленький відсоток звірств росіян на території України. Можливо, цього досить, аби вразити західну авдиторію, для якої це й транслюється. Та останній абзац був гарною новиною саме для українців:

“Правда, їх [Путіна та поплічників] навряд чи найближчим часом притягнуть до суду. Проте перспектива зробити це зараз виглядає не такою далекою, як до недавнього повстання найманців “Групи Вагнер”, які на короткий час, здавалося, були загрозою для збереження влади в руках Путіна. Інші сильні особи та диктатори, відповідальні за звірства, також виглядали недоторканними, поки не опинились на лаві підсудних. Настав час притягнути російського лідера до відповідальності за його найбільший злочин – розв’язання незаконної війни, яка спустошила стільки міст і сіл і знищила стільки життів”.

Виділені мною рядки означають значно більше, ніж це можна собі уявити. Десятиліттями Путін вкладав неймовірні ресурси та зусилля для формування свого образу – м’язистого, беземоційного, грізного “русского мужика” верхи на ведмедеві чи коні. Ця картинка так потужно врізалася в голови населення світу, що навіть війна, знищення міфу про “другу армію світу” або й останні фото немічного, скрюченого чоловічка не особливо вплинули на сприйняття його особи. Володимир Путін все ще стояв монументом десь у підсвідомості мас – недосяжний і холодний. 

Джерела: соцмережі

Але Євген Пригожин, хотів він того чи ні, своєю виходкою зняв усі маски. Себе показав як наляканого, безвольного боягуза, як говорять у близьких йому блатних колах, “ссученого”, оскільки він “кинув пацанів” і “злився”. А Путін раптом виявився наляканим ФСБшним елементом, що не здатен не те що контролювати свою армію, а й не здужав чинити опір повстанцям, доки ті колонами демонстративно долали сотні кілометрів до столиці.

Дорогою Пригожина вітали місцеві, доповнюючи картинки для західних ЗМІ квітами, аплодисментами “кухарю Путіна” та обіймами з танками. 

Джерело: РБК

Ще жалюгідніше тут виглядає хіба те, що ситуацію розв’язав не президент РФ, а самопроголошений президент РБ Олександр Лукашенко, який кілька тижнів тому і сам був ледве живим. 

Що лишилося від авторитету Путіна? Друзки. Що й довела його невдала спроба виступити із промовою минулого тижня, яку не висміяли хіба найпалкіші фанати режиму. Пєсков спершу пообіцяв, що промова “увійде в історію”, а потім забрав свої слова – після інформаційного пшику та мемів про путінське “кхе-кхе”. Додало оливи у вогонь те, що після нього мав виступити Лукашенко, ймовірно, в надії створити “потужний східноєвропейський тандем”, але в останній момент виступ перенесли на ранок.

Саме так побачив світ ситуацію в Росії. Можливо, ситуацію виправили б знесені голови та полоній у чаї Пригожина – але і цього Путін не зміг собі дозволити, хоч раніше для його помсти не існувало обмежень і кордонів. Образ російського диктатора луснув, як мильна бульбашка. А з ним – і “безкарна всесильність”. Результат виявився настільки потужним, що навіть китайські медіа почали говорити про страх перед “ефектом доміно” у вже їхній країні, зауваживши шкоду такого провалу для диктатур по всьому світу. 

Чи почистить лави Путін, чи зробить висновки та зміцнить свою владу зсередини? Принаймні, спробує. Але на нас це відчутно не вплине в жодному зі сценаріїв розвитку подій. Адже кнопки для припинення війни не існує: вона триватиме незалежно від внутрішніх процесів у Росії. Але те, що запустив Пригожин в очах країн Заходу, якраз дуже зіграє нам на руку.

Джерело: ТАСС

Путіна бояться все менше. Це вже не той голий по пояс мужик верхи на коні, а просто черговий божевільний диктатор, якого потрібно покарати. І який рано чи пізно опиниться на лаві підсудних. І не виключено, що його туди приведуть колишні поплічники.

Наслідки невдалого “маршу справедливості” Євгена Пригожина до Москви продовжують створювати більше питань, ніж відповідей. Але точно зрозуміло одне: воєнні злочинці – “вагнерівці” – наблизили як ніколи перспективу покарання Росії та її очільника за воєнні злочини. І це іронічно, але дуже, дуже ефектно.