Ліна Костенко. Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

 

Юрій Андрухович

Україна ж — це країна барокко.
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,
бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,
але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.
Це підпільне барокко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,
а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,
крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.

 

Василь Симоненко 

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квизнути не стану,
Хоч як не буде боляче мені, —
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя. 

 

Василь Стус 

Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.

Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.

На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.

І дивиться в небо — о, де вони
Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.

Злітаються — ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп’яті край села.

 

Леся Українка

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

 

Олександр Олесь

Живи, Україно, живи для краси,
 Для сили, для правди, для волі!..
 Шуми, Україно, як рідні ліси,
 Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,
 І руки не скрутять ворожі:
 Стоять твої вірні сини навкруги
 З шаблями в руках на сторожі.

 Стоять, присягають тобі на шаблях
 І жити, і вмерти з тобою,
 І прапори рідні в кривавих боях
 Ніколи не вкрити ганьбою!

 

Микола Верещака

На світі багато чудових країн,
 Мені наймиліша, найкраща країна,
 Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,
 Безсмертна моя Україна.

 Ти з давніх віків непокірна була
 І волю свою боронила невпинно.
 Нарешті збулося – її здобула
 Звитяжна моя Україна.

 На землях твоїх неозорих степів
 Живе працьовита і чесна родина,
 Хвилюється колосом стиглих хлібів
 Моя золота Україна.

 В садах і дібровах в вечірні часи
 Чарує нас пісня дзвінка солов їна
 І чути співочі дівчат голоси, –
 Пісенна моя Україна.

 Тепер ще не легко живеться тобі,
 Є в тому, мабуть, особлива причина.
 Та все подолає в тяжкій боротьбі
 Незламна моя Україна.

 Квітуй, мов калина, на плесами вод,
 Будь в дружбі і праці міцна та єдина.
 Хай буде щасливим твій вільний народ,
 Прекрасна моя Україно!

 

Володимир Сосюра

Дужче і дужче кругом
Пісня гримить солов’я.
Гори мовчать над Дніпром
Це — Україна моя.

В небі шумлять літаки,
Коні залізні — в полях.
Гордим розливом ріки
Цвіт весняний по садах.

Світлі ідуть матері,
Зір їх красою сія.
Сонце і пісня вгорі,
Це — Україна моя.

 

Василь Симоненко

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!