Попри всю впливовість Владислава Суркова, він був усього лише помічником президента Росії, до того ж уже покидав державну службу через програш у клановому протистоянні. Козак не йшов з державної служби ніколи, як і Володимир Путін, як і Сергій Іванов, як і Микола Патрушев, він символізує симбіоз спецслужб та інституцій управління в путінській Росії.

Те, що саме йому довірено вирішити “українське питання” в період транзиту влади, теж свідчить і про значимість його призначення, і про значимість самої фігури.

Суркову подобалося не просто креслити плани, його тішила сама гра в різні недодержавності – від абхазької до донбаської, сама роль ляльковода у невизнаних республіках, сама можливість нав’язувати їм президентів і прем’єрів і відмовляти у підтримці вчорашнім улюбленцям. Ну, і бізнес, звичайно – про свої інтереси Сурков не забував ніколи. Так, Сурков – несимпатична людина, але жива, зі своїми особливостями. А Козак, як і Путін – функція, що прикидається людиною.

Саме тому так важливо зрозуміти, що саме буде пропонувати Козак своїм українським конфідентам – а він останні місяці і так веде переговори з помічником Зеленського Андрієм Єрмаком, втягуючи нового українського президента – не завжди успішно – у нові кремлівські пастки.

Тепер пропозицій буде ставати все більше, ідеї будуть все витонченішими.

Адже російське керівництво прагне поєднати транзит влади – тобто закріплення путінського режиму на вічні часи – із переформатуванням держави, з приєднанням до складу Росії України та Білорусі в якості якщо не частин території, то сателітів, своєрідних союзних республік, які вже ніколи не будуть намагатися позбутися від опіки метрополії і “втекти” на Захід – причому ця інкорпорація повинна пройти так, щоб не викликати ускладнень у відносинах із Заходом, а ще краще – за підтримки Заходу. І для цього, звичайно ж, потрібен Козак, а не Сурков.

Для того, аби зрозуміти, що для цього Козак може зробити, потрібно згадати про те, як заступник голови адміністрації президента Росії діяв на молдовському напрямку, про два його плани, один з яких – відновлення територіальної цілісності за легітимації присутності окупаційних військ – зірвався буквально в останній момент, а другий – відсторонення від влади олігарха Влада Плахотнюка і передача Молдови під контроль проросійського президента Ігоря Додона – виявився блискучою спецоперацією за підтримки Заходу і використання прозахідних політичних сил. Саме у цьому напрямку Козак діятиме і в Україні.

Що це означає на практиці? Порівняймо завдання та цілі. Путіну потрібно встановити контроль над Україною, Зеленському – припинити війну. Чи може Козак об’єднати ці два завдання, заручившись при цьому західною підтримкою?

Жодної проблеми – при цьому президентові і та цій команді – в постановці такого завдання для Козака не буде, інша річ – йому потрібно поспішати, поки дилетанти, які прийшли до влади в Україні, не привели країну до економічного краху (хоча, можливо, передчуття краху тільки полегшить роботу кремлівському куратору).

Концепція Козака буде називатися просто – національна єдність і почне активуватися із неминучим падінням рейтингу Володимира Зеленського та зростанням популярності сил, які більш адекватно відображають настрої західних і південно-східних регіонів країни, ніж желеподібні “слуги народу”. Простіше кажучи, на заході буде зростати популярність “Європейської Солідарності” та інших українських патріотичних сил, на сході – популярність ОПЗЖ та інших сил проросійської спрямованості. Зеленському залишиться люмпен, охлос, “совок” у всіх регіонах, але більшою мірою – між заходом і південним сходом.

Козак запропонує у Києві те саме, що він запропонував в Кишиневі – не боротьбу, а поєднання зусиль. Створити керівництво, в якому будуть поєднані інтереси всіх українців. Віддати схід одним, захід – іншим в обмін на підтримку зусиль центральної влади – і якщо згоду буде отримано, віддати Донбас тим, кому віддадуть схід. Простіше кажучи – Медведчуку.

Звісно, можна сказати, що непереборною перешкодою для нормалізації виявиться Крим, я і сам весь час це говорю. Але от тільки Козак провів свій план підпорядкування Молдови без повернення Придністров’я – і нічого, непереборною перешкодою це не стало. Придністров’я – це і є поки що молдовський Крим. А є ще й молдовський Донбас – колишня незалежна Гагаузія, яку повернули Молдові і яка з тих пір є цілком ефективним гальмом молдовських прозахідних зусиль і гарантією неприєднання країни до сусідньої Румунії.

Можуть сказати, що на такий союз у жодному разі не підуть націонал-демократи, які будуть впевнені, що проваляться у разі коаліції з Зеленським і Медведчуком.

Але тут своє слово скажуть західні посольства. До того ж виникне природний страх, що якщо не погодиться один націонал-демократичний вождь, його місце займе інший.

Завданням Козака буде лише продемонструвати ділові переваги нової угоди – це вже він зможе зробити, а вони зможуть зрозуміти. Тому що наші націонал-демократи, як і наші друзі з Росії, як і наші популісти з “95 кварталу” – теж бізнесмени. І насилу розуміють справжню логіку державної машини, одним з гвинтиків якої є Козак.

Але це, звичайно ж, буде тільки перший етап плану. Тому що на другому етапі відбудеться остаточне витіснення скомпрометованих націонал-демократів з влади і суспільного життя. Зеленський перетвориться на “дідуся Калініна” при “залізному канцлерові” Медведчуку, сама присутність якого на чолі уряду гарантуватиме збереження територіальної цілісності України та непоновлення війни. До речі, якщо до того часу Путін вирішить переміститися, наприклад, у крісло очільника уряду, все взагалі буде гармонійно, прем’єри зустрічатимуться в одній зі своїх кримських резиденцій і обговорюватимуть питання майбутнього об’єднання двох країн.

А Зеленський буде із полегшенням зустрічатися з Медведєвим чи якимось іншим безглуздим президентом Росії і тішити його новими анекдотами, вигаданими сценаристами “Кварталу” – чимось же йому треба буде займатися.

Козак між тим отримає звання Героя Росії, нову високу посаду і продовжить служити тому, що він вважає Батьківщиною. Всі будуть щасливі.

Всі, крім українського народу, який, за традицією, в кремлівських планах не фігурує і існування якого ігнорують навіть його власні політики. Але народ, як би це прикро не було усвідомлювати (все одно не усвідомлюють) тим, хто домовляється про те, як поєднати бажання Путіна й Зеленського, все-таки існує.

Саме тому у них нічого не вийде.