Журналістка Аннабель Гаттерман у статті для Time розповіла, що треба знати про чоловіка, історією життя якого зацікавився Netflix.

У 2016 році Дж. Д. Венс опублікував свої мемуари Hillbilly Elegy (“Сільська елегія” або ж “Елегія Хіллбіллі”, так називають мешканців сільської місцевості, переважно в районі гори Аппалачі), які мали несподіваний комерційний успіх.

Продюсерська компанія Рона Говарда, який виступив режисером стрічки, отримала права на фільм у 2017 році, а Netflix згодом виграв війну за фінансування фільму, це була угода на 45 мільйонів доларів.

За словами Гаттерман, ця книга рівною мірою є роздумом про білих американців робітничого класу і переказом  особистої історії.

Фільм Говарда є переважно прямолінійною екранізацією книги, в якій задокументована подорож Венса від бідного хлопчика з Огайо, який ледь справляється в  школі, до студента Єльської юридичної школи, пише Гаттерман.

Утім, стрічку критикують за те, що вона не відбиває наміри Венса зобразити членів його родини як складних людей з вадами. Тож ось що, на думку Гаттерман, потрібно знайти про цю книгу:

Історія Дж. Д. Венса на сторінці та на екрані

У вступі до своїх мемуарів Венс зазначає, що насправді не зробив нічого особливого в житті, крім як отримав диплом Єльського університету юридичного факультету.

“Я першим визнаю, що за своє життя я не зробив нічого великого, і, звичайно, нічого, що могло б виправдати зовсім незнайомій людині гроші, які вона заплатила за те, щоб прочитати про це”, — пише Венс.

Він описує своє нормальне доросле життя — добру роботу, дім та щасливий шлюб. І хоча він усвідомлює, що це — звичайні речі, він дає зрозуміти, що вони не для тих, хто виріс в тих самих умовах, у яких зростав він.

“Розумієте, я виріс бідним у Іржавому поясі (частина Середнього Заходу і східного узбережжя США, в якому з початку промислової революції і до 1970-х років були зосереджені галузі американської важкої промисловості — ред.), в сталевому містечку в Огайо, яке, скільки я себе пам’ятаю, було позбавлене роботи і надії”, — пише він.

Венс намагається проаналізувати свою власну історію та історію родини, аби пояснити, як він уникнув “похмурого майбутнього”. У книзі він розповідає і про бурхливу молодість в Огайо, і про службу у морській піхоті, і навчання у виші.

Особливу увагу Венс приділяє своїм стосункам з матір’ю, яка боролася з наркоманією, та бабусею та дідусем, які зрештою виховували його. Чимало уваги приділено і розповіді про дитинство його матері. Її батько був “жорстоким п’яницею”, і вона навіть облила бензином і підпалила його тіло, коли він прийшов додому напідпитку.

На думку Гаттерман, книга показує, як життя Венса пов’язується із широким контекстом соціальних, економічних та політичних зрушень у країні загалом. Фільм натомість сконцентрований на найбільших подіях з мемуарів дає вузький та особистий погляд на його життя.

Книга користувалася величезною популярністю, коли дебютувала. Але викликала й обурення

Гаттерман зазначає, що влітку 2016 року, коли книга вийшла, ніхто не очікував, що вона матиме шалений успіх, тож видавництво HarperCollins випустило її тиражем у 10 тисяч примірників. Наразі ж продано вже понад 3 млн примірників.

Спершу на книгу звертали увагу переважно консервативні видання, але за кілька тижнів вона почала набувати значної популярності. Мемуари Венса називали “найважливішою книгою року”, “цивілізованим довідником для нецивілізованих виборів”, “словником, зрозумілим як демократам, так і республіканцям”.

Успіх книги пов’язують з приходом Дональда Трампа до влади. Читачі, налаштовані проти Трампа, намагалися через цю книгу зрозуміти його виборців.

“Поєднання піднесення Трампа та бажання читачів його зрозуміти допомогло катапультувати книгу до успіху. Венса стали називати “речником незадоволеної групи — білих робітників Америки”. Висвітлення книги та політичний резонанс за два місяці після її випуску в червні виявилися ключовими для її комерційного успіху”, — пише Гаттерман

Авторка статті зауважує, що книга, хоча і була шалено популярною, провокувала суперечки. Зокрема, Венс зіткнувся з критикою через те, як він зображував тих, хто живе в районі Аппалачі (“багато людей говорять про те, щоб працювати більше, ніж вони насправді працюють”).

Його звинувачували у тому, що він поширював неправильні меседжі про Аппалачі та проблеми регіону.  У 2018 році історик Елізабет Кетт навіть відповіла на книгу Венса у своїй книзі “Що ви неправильно розумієте про Аппалачі”, називаючи його “політичним поборником” та звинувачуючи у некоректних узагальненнях.

Життя Дж. Д. Венса кардинально змінилося після публікації книги

У 2017 році Венс залишив Каліфорнію і перебрався назад до Огайо. Він хотів зосередитись на пошуку розв’язання проблем, що переслідували цей регіон, зокрема, опіоїдної кризи.

Того ж року він заснував некомерційну організацію, яка прагне боротися з цією кризою разом із такими проблемами, як фінансова безпека та внутрішня нестабільність.

Венс також став співавтором CNN у 2017 році. Він регулярно виступав в інших ЗМІ, беручи участь в обговоренні державної політики.

На цьому тлі розвивалася і його кар’єра у політичній сфері. Він навіть розглядав можливість балотуватися в Сенат в Огайо у 2018 році, проте передумав.

На початку цього року Венс заснував Narya Capital, фонд венчурного капіталу, що базується в Огайо, який буде інвестувати в стартапи, які не знаходяться на узбережжі (куди й без цього потрапляє більша частина грошей від венчурного фінансування). Фонд підтримується відомими особами, як співзасновник Paypal Пітер Тіл та колишній генеральний директор Google Ерік Шмідт.

За два роки після виходу книги Венс написав післямову до своєї книги, у якій розповів, що її успіх дав йому змогу здійснити свою мрію: викупити земельну ділянку в штаті Кентуккі, яка належала його родині поколіннями.

Щодо політичних поглядів Венса

Він називає себе республіканцем, але на президентських виборах 2016 року він не голосував за Дональда Трампа, а кого підтримав на виборах 2020 року — невідомо.

У жовтні минулого року він розповів у своєму подкасті про американську елітарність і прокоментував президентські вибори 2020 року, сказавши, що знає багатьох людей, які голосували за Обаму, а потім Трампа, і які б голосували за Джо Байдена “з тієї самої причини, за яку вони голосували за Трампа, тому що вони були справді незадоволені своїм медичним обслуговуванням “.