Про це пише “Слідство.Інфо”.

Оксана добровільно приєдналася до морської піхоти, хоча спочатку виконувала паперову роботу у місцевому ТРО. За словами її брата Івана, вона прагнула бути стрільцем і відмовилася від інших пропозицій, наполягаючи на своєму рішенні.

“Коли почалось повномасштабне вторгнення, сестра добровольцем записалась в наше місцеве полтавське ТРО. Її посадили виконувати якусь паперову роботу. Вона хотіла бути стрільцем. Перед Новим роком ми дізнались, що вона перевелась в Морську піхоту, але сама нам не зізналась, що вона там”, — розповідає її брат Іван, теж військовий.

Більше сім’ї дівчина нічого особливо не розповідала, тільки, що все добре.

Оксана брала участь у штурмах. У березні 2024-го вона відправилась у Кринки не вперше.

“Я намагався її переконати, щоб вона не їхала, пропонував їй іншу посаду, щоб вона літала на fpv. Але вона відмовила, сказала, що в неї замало мізків, щоб бути пілотом, а піхотинець з неї кращий. Насправді вона мене обманула, вона просто хотіла їхати туди”, — розповідає один з командирів Олександр, що тісно співпрацював з Оксаною.

Олександр розповідає, коли запитав жінку, що робитиме, якщо попаде у полон, вона відповіла: “Буду битись до кінця або стрілятись”

“Вона такий боєць, що її не треба було питати про мотивацію, в мене були погані передчуття, але її мотивація була іти до кінця”, — розповідає Олександр.

7 березня 2024 -го року на сайті офісу президента вийшов указ про нагородження військовослужбовців та військовослужбовиць. У довгому переліку є ім’я Оксани. Її  — матроса нагородили медаллю “За військову службу Україні”. Оксана тоді була вже в Кринках.

“Ми ж її хотіли першою звідти витягти. Їй було сказано, щоб вона висувалась на точку евакуації. На що вона відповіла відмовою, і сказала, що вийде останньою. Не було такої ситуації, щоб вона здавала назад”, — розповідає Олександр.

18 травня Оксана відзначила свій 32-й день народження, а 19 травня її родина отримала офіційне сповіщення про те, що Оксана зникла безвісти. Вона потрапила в засідку під час евакуації, і останні її слова по рації були: “нас зустріли”, після чого почався стрілковий бій.

“З нею від березня довго не було зв’язку, я набирав на гарячу лінію бригади, мені казали, що все добре, вона виконує завдання”, — каже брат Іван.

Уже від інших бійців Іван пізніше дізнався, що при виході з Кринок його сестра повернула не туди, і зайшла в будинок, де вже були росіяни. Вона потрапила в засідку під час евакуації, і останні її слова по рації були: “нас зустріли”, після чого почався стрілковий бій.

За словами військового командира Олександра, її позивний “Отаман” відображав її здатність мотивувати бійців і вести їх у бій.

“Вона кожного могла “набодрить” (змотивувати, – ред.) пацанів на якийсь двіж, що потім ми не могли їх заспокоїти. І підбадьорити вона їх могла, навіть, якщо ті дуже боялись, тому “Отаман”. Це наш солдат Джейн, я хоч сам і сексист, але вона була такий боєць, що могла дати фору будь-якому хлопцю. Ми втратили достойного бійця“, — говорить Олександр.