Про позицію ресторанного бізнесу та власне працівників на дистанційному розповіла Валерія Буняк в матеріалі для “Детектор Медіа”.

Російські обстріли цивільної інфраструктури стали непростим викликом для усіх українців. Коли через російські ракетні удари почала надовго зникати електроенергія, для людей, які працюють дистанційно, пошук робочого місця з розеткою та більш-менш стабільним інтернетом став повсякденною необхідністю.

Важкі часи настали і для кав’ярень: вони втрачають заробіток, коли їм вимикають світло, або мусять витрачатись на генератор і пальне для нього. Потік відвідувачів із ноутбуками в такій ситуації деякі власники кав’ярень сприймають позитивно. “Я вважаю, що це нормально, особливо під час регулярних відключень, — каже співзасновник львівської мережі кав’ярень “Альтернативна кава” Іван Болгаров. — Зазвичай люди, які до нас приходять попрацювати з ноутбуками, розуміють ситуацію. Вони підтримують нас гривнею, купуючи наш продукт, а ми на ті гривні купуємо генератор і бензин. У результаті всі задоволені: у людей завжди є місце й гідні умови для роботи, а ми наповнюємо касу, можемо платити зарплати й підтримувати життя нашої локації“.

Але є й протилежні точки зору. Якщо в кав’ярні кілька столиків, і всі вони зайняті клієнтами з ноутбуками, кожен із яких купив одну каву, посадити інших відвідувачів нема куди — отже заклад втрачає дохід. Нещодавно власниця київських закладів “Завертайло” і Honey Анна Завертайло порушила питання дозволених меж для подібних клієнтів: “Ця історія з чашкою кави та ноутбуками цілий день завжди дратувала рестораторів. Але якось ми прогиналися під гостя. Під його потреби. Однак як бути в ситуації, коли перетинається межа? Коли інтереси однієї людини починають впливати на інтереси інших? Зробити зауваження? Ходити і дивитись із докорами? Просто ігнорувати, даруючи людині відчуття безмежного впливу на ситуацію? Напевно, ні. Треба якось виховувати правилами. Бо наш бізнес — це сервіс. Його існування напряму залежить від звичайних операційних законів. Чим більше людей ми прийняли та нагодували, тим більше заробили. Саме ми маємо уважно менеджерити перебування гостя в нашому просторі. Щоб було добре йому і нам. А що робити, якщо в людини немає звичайного відчуття міри?”

Ресторанний маркетолог і медійник Всеволод Поліщук каже, що й у спокійніші часи проблема “однієї чашки” стояла гостро для бістро та інших закладів, залежних від швидкого потоку клієнтів.

“Сидіти з комп’ютером у кав’ярні, власники якої спеціально для цього просто на столі встановили розетки і поставили м’які сидіння, щоб затримати гостя в закладі довше, — це одне. Сидіти з комп’ютером у фастфуді, який для того, щоб бути не збитковим, має щодня на одне посадкове місце прийняти 7-8 людей, — це зовсім інше. Ресторан — окрема категорія. Цей формат передбачає насамперед усвідомлене споживання їжі, а все решта — за можливості. Засідати на понад годину у фастфуді і на понад три години в ресторані — це шкодити такому бізнесу“, — каже Всеволод.

Колишня медійниця, а тепер співвласниця рівненської кав’ярні T&J Coffee Юліана Тет каже, що клієнти, які сидять у її кафе кілька годин, за цей час замовляють на три-п’ять середніх чеків. “Із комерційної точки зору це справді небагато. Тому ми розраховуємо на адекватність і розуміння відвідувачів, які, на щастя, не зловживають у нас такими речами. Якщо людина має відчуття міри, може адекватно розрахувати максимальний час займання місця, не заважає іншим відвідувачам, лояльно ставиться до бренду та ще й залишає хороший чек — питань абсолютно не виникає”,  — коментує вона.

Спроби адміністрації кав’ярень запровадити фіксовану мінімальну суму замовлення для тих, хто хоче працювати за столиком, також часто викликають невдоволення у клієнтів. Всеволод Поліщук радить клієнтам і рестораторам зрозуміти потреби одне одного. “Ресторатору варто думати про перспективу втратити гостя через те, що виглядаєш недружньо, або втратити постійного відвідувача через те, що він не має де працювати і зрештою залишиться без доходу. Однак водночас треба розуміти, що дуже часто керівникам закладів нема як підняти голову в пошуках генераторів, пальників і працівників“, — додає маркетолог.

У коментарях до допису Анни Завертайло є поради встановлювати зранку і ввечері — в час, коли потік клієнтів найбільший, — часові рамки для відвідувачів із ноутбуками; пропонувати орендувати окремі столики; створити спеціальну зону для роботи. Останню ідею підтримує співвласниця кав’ярні Юліана Тет: “Найкращий варіант — це планування простору в закладах. Якщо хтось прагне мінімізувати кількість відвідувачів з ноутбуками, то треба продумати перш за все клієнтську зону, де буде передбачено їхнє комфортне перебування“.

“Оптимальний час роботи в кав’ярні для мене — півтори години, — каже журналістка видання “Добрі новини” Олександра Литвин. — Та коли світла довго немає, доводиться сидіти й три години. Іноді відчуваю на собі погляди офіціантів… Я почуваюсь дискомфортно, коли часом працюю в кав’ярні, заряджаю свої ґаджети й користуюсь інтернетом закладу, але важкі часи потребують відважних дій. Я  розумію, що коли замовляю одне какао, не дуже гарно з мого боку сидіти в закладі більше години. Проте доводиться трохи нахабніти, бо постійно витрачатись на харчування в кафе не дозволяють фінанси“.  Олександра каже, що їй ніколи не робили за це зауважень, тільки одного разу прийшли з чеком, аби розрахувати, хоч вона й не кликала офіціанта.

Редакторка стрічки новин видання “Високий замок” Сніжана Добромильська розповідає, що в середньому проводить у кафе близько трьох годин. “Іноді стає незручно, коли замовляю лише каву й чізкейк, але мій середній чек за кілька годин в закладі — це 150 гривень, хоча бувало й 400. Ніколи не робили зауважень, проте була ситуація, коли в кав’ярні біля мене не працювала розетка, тому я заряджала ноутбук, протягнувши провід по підлозі. Через те, що кілька людей його зачепили, мені сказали забрати пристрій, хоча альтернативного рішення не запропонували“, — розповідає вона.

“Я сиджу в закладі, поки не завершу роботу чи не захочу змінити місце. Дискомфорту не відчуваю, та й працівники нічого не кажуть. Проте коли багато людей у кав’ярні, я розумію, що можу створювати проблеми, тому йду звідти“, — каже випусковий редактор львівської інформаційної агенції “Вголос” Павло Дак.