Про усе це #Буквам розповіла одна із працівниць Дитячого центру кардіохірургії – лікарка-кардіологиня, яка побажала лишитися анонімною.
“Я – лікарка-кардіологиня з Дитячого центру кардіохірургії. І я щиро захоплююся, пишаюся та ціную мого колегу, Гліба Ємця. Йому 30, він молодий кардіохірург, один із найуспішніших в Україні. Він до війни увійшов до списку топ-30 Forbes серед людей, які до 30 років встигли зробити найвагоміші внески у різних сферах, зокрема у сфері медицини. Його також мали номінувати на звання «Лікар року-2021», однак війна внесла свої корективи.
Фото: Гліб Ємець
Коротко про те, чим зараз займається Гліб. Він є фахівцем з малоінвазивної кардіохірургії – це такий тип хірургії, який передбачає відсутність розтину грудної клітини при заміні пошкоджених клапанів серця чи при заміні шунтів. Тобто це, по суті, хірургія, яка передбачає, що грудна клітина залишається цілісною, реабілітація – швидкою, хоча сама методика є достатньо важкою. У світі малоінвазивних кардіохірургів налічується не більше 20-30 осіб, Гліб є одним із них. Він стажувався тривалий час за кордоном, працював у різних провідних клініках світу, але завжди зі своїх стажувань він повертався в Україну і патріотично захищав наших, українських пацієнтів.
Фото: Глеб Емец
24 лютого життя кожного з нас докорінно змінилося. Навіть у той ранок ми не усвідомлювали, що чекатиме нас у наступні хвилини, у наступні дні. Уже 30 днів ми живемо з надією, що скоро все завершиться – ми віримо, знаємо, що так і буде, і що перемога за нами.
Тоді, 24 лютого, ми усі зібралися на п’ятихвилинку вранці, і мій колега, Гліб Ємець, взяв на себе ініціативу та розпочав п’ятихвилинку словами, що кожен із нас повинен обрати те, що буде для нього найбезпечнішим. Кожен із нас має подумати не лише про себе, але й про своїх рідних, які потребують підтримки, і зробити усе, щоб люди, які знаходяться поруч, почувалися у безпеці. Він організував тоді трансфер усіх, кому треба було виїхати з клініки у різні куточки Києва та Київської області, він допоміг людям, які мали родичів за межами Києва та в різних його куточках, дістатися до них і евакуювати їх. Він сказав, що клініка продовжуватиме функціонувати, навіть якщо у Києві будуть військові дії (тоді ми ще про це не знали).
Так виглядає приміщення Центру дитячої кардіохірургії
Його ключовою тезою було те, що все, що ми робитимемо тут, буде безплатним для пацієнтів. Як ви знаєте, на сьогодні в Україні немає безплатних послуг серцево-судинної хірургії, насамперед для дорослих. Для дітей вони є у нашому центрі. Для дорослих усе, на жаль, в Україні платно, і вартість однієї операції достатньо висока – приблизно 150-200 тисяч гривень. У перший же день Гліб сказав, що ми продовжуємо операції; ми надаємо допомогу усім, хто її потребує, тому що люди не повинні померти від аортального стенозу вдома, вони повинні приїхати до нас, вилікуватися та зустрічати нашу спільну перемогу. Все це має бути повністю безоплатним для пацієнта, усі витрати повинна брати на себе клініка спільно з тими компаніями, які виробляють медичні засоби, зокрема – клапани.
Фото: Глеб Емец
Так Гліб сформував візію всього колективу про те, що ми залишаємося, ми працюємо, ми допомагаємо всім пацієнтам, які того потребують. Окрім того, Гліб запропонував ще одну ініціативу: якщо з’являться пацієнти з пораненнями, якщо потрібно буде надавати допомогу пораненим солдатам або мирному населенню – наша клініка готова це робити. Ми сформували тут, на місці, пункт первинної медико-санітарної допомоги, ми організували операційну для пацієнтів, які приїжджатимуть до нас із пораненнями різного ступеня тяжкості.
Фото: Гліб Ємець
По суті, Гліб сформував два окремих напрями надання допомоги: перше – це ургентні кардіохірургічні втручання, які, я повторюся, стали безплатними, і друге – шпитальна допомога пораненим і постраждалим, вона, звісно ж, також є безоплатною для пацієнта.
Починаючи буквально з першого дня, до нас почали привозити пацієнтів зі “швидкої” допомоги у критичних станах з декомпенсованими аортальними стенозами. Є одна пацієнтка. Відверто скажу, ми приймали її о третій годині ночі, її привезли “швидкою допомогою”. У пацієнтки ми відразу діагностували критичний аортальний стеноз, клапан не відкривався майже ні на міліметр, ми не знали, чи доживе вона до ранку. Тож прийняли рішення оперувати її одразу о третій годині ночі. Бригада операційна зібралася, тому що здебільшого весь персонал залишився тут, на роботі, мотивований тим, що ми усі повинні залишатися та максимально приносити користь нашій державі у такий важкий час. Ми прооперували цю жінку, і вона вже сьогодні виписується. Їй 83 роки, і вона щаслива від того, що може зустрічати перемогу, яка буде вже дуже скоро, разом зі своїми подругами, бо вона, на жаль, залишилася одна, у неї немає родичів.
Котики-антистреси у клініці також допомагають пацієнтам, Фото: Глеб Емец
Котики-антистреси у клініці також допомагають пацієнтам, Фото: Глеб Емец
Гліб – мало того, що талановитий кардіохірург, він ще й чудовий організатор. У нас у клініці є бомбосховище, яке обладнане у першу ж добу. Найбільш критичними та важкими були перші дві ночі. Тому що ми не усвідомлювали та не уявляли, що на нас очікує, які проблеми можуть виникати із тим, щоб транспортувати пацієнтів, які знаходяться у нас в лікувальному закладі – в те саме бомбосховище. І в перший день у нас в клініці перебувало 58 пацієнтів і понад 50 працівників клініки. Тобто, у клініці знаходилося понад 100 людей, яких потрібно було організувати, у яких потрібно було попередити паніку у разі тривоги чи загрози. Це були одні з найскладніших ночей. Тому що ми організували із того, що у нас було, цей пункт у бомбосховищі, аби усім присутнім було максимально комфортно і вони могли почувати себе спокійно.
Однак у перші 3-4 ночі Гліб не заснув ні на секунду. Він постійно був зайнятим: не лише під час операцій, а й розв’язував питання з гуманітарною допомогою, радився з колегами з інших країн світу, як краще організувати екстрену медичну допомогу. Він постійно був на зв’язку з журналістами з-за кордону, бо вони його знають, поважають, і їм було цікаво почути його точку зору та думку з приводу того, що відбувається в Україні. Гліб у цих екстрених умовах проявив себе і відкрив у собі велику кількість талантів, про які ми знали, але він у їх існуванні, як людина дуже скромна, собі не зізнавався.
Фото: Глеб Емец
Фото: Глеб Емец
За цих 30 днів ми пролікували понад 65 пацієнтів. З них майже половина – люди, які не дожили б до наступного дня, якби їх екстрено не прооперували. Ми щодня амбулаторно консультуємо понад 30 людей, наразі до нас уже є черга з пацієнтів, які хочуть доїхати до Києва з інших регіонів України, аби отримати високоякісну медичну допомогу. Бо, на жаль, інші центри або їм відмовляють через те, що вони не працюють, або ж вони не виконують той спектр втручань, яким володіє Гліб і наша команда.
Фото: Глеб Емец
Дуже часто, читаючи твори Еріх Марії Ремарка або Альберта Камю, я думала про те, як би я повелася, якби опинилася в умовах воєнного стану та, взагалі, війни. Я дуже часто намагалася моделювати такі ситуації та уявити, яким би було моє оточення, із ким я залишуся, кого захищатиму, кого буду підтримувати тощо. І зараз я усвідомлюю, що Ліна Костенко мала рацію: крилатим ґрунту не треба. І талановитим патріотичним людям не потрібні ніякі аргументи та докази, чому вони повинні залишатися в Україні та захищати свою державу на тому рівні, на якому вони це робитимуть найбільш професійно. Коли любиш людину, країну, населення, то немає ніяких «але», є лише бачення того, яку місію ти несеш. Так-от, місія Гліба Ємця – з Божою допомогою рятувати людські життя і дарувати людям радість.
Фото: Глеб Емец
Без перебільшення, 24 години на добу вже 30 днів ми всі знаходимося у замкненому просторі. У Гліба принципова позиція: він не виходить з клініки, навіть на гуманітарні склади, наприклад, аби отримати гуманітарну допомогу. Він знаходиться вже 30 днів безвиїзно у центрі в клініці, в якій він прийняв рішення в перший день залишитись. Це не тому, що він боїться за своє життя і залишається тут, як в укритті – ні, він боїться за життя кожного із нас, він дуже переживає і старається зробити усе, аби ми тут почувалися максимально захищено та комфортно, і пам’ятали, що покликання у нас, працівників клініки – рятувати та бути лікарем. Ми – воїни тилу, якщо ми перестанемо функціонувати, якщо ми складемо своє лікарське знаряддя праці, то нашим прекрасним воїнам ЗСУ, ТРО, інших підрозділів буде досить важко без підтримки й без розуміння того, що у них надійний тил, який їх ніколи не зрадить і який стоятиме за ними, для них, заради них і завдяки їм до останнього.
Фото: Глеб Емец
Ми дуже-дуже щиро вдячні усім захисникам нашої держави, усім людям, які сприяють тому, щоб наша допомога була якомога швидшою, і всі ми знаємо, що наша допомога буде гідною, чесною, безсумнівною і дуже швидкою. Ми всі змінили своє життя, змінили своє ставлення один до одного, враз – і назавжди. І я думаю, що ми лише впевнились у тому, яка міцна, яка красива, яка велична наша країна, які прекрасні люди живуть у нас в країні, і як ми вміємо єднатися, підтримувати одне одного, і як ми вміємо в потрібний момент бути максимально корисними одне для одного.
П.С. Я навчалася та викладала у Гарвардському університеті, і з початку військових дій мені телефонує і пише велика кількість моїх студентів, колег із різних країн світу, і всі запрошують приїхати до них, аби я почувала себе у безпеці. Так от, я завжди відповідаю, що більш безпечно та захищено, ніж у своїй країні, почувати себе неможливо ніде.
Слава Україні! Ми найкращі!”
