У сучасному суспільстві, що стає все толерантнішим та розуміючим, нам досі трапляються історії про сексуальне насилля, а що найгірше — випадки, коли саму постраждалу називають винною, вказуючи на занадто коротку спідницю, провокативний макіяж або поведінку, яка буквально підштовхувала нападника до насильницьких дій. Або ж, коли щоб врятувати дітей і себе в окупації, вона намагалася домовитися з ворогом у будь-який спосіб.
У цьому випадку істина не посередині, вона однозначна: жертва ніколи не винна у скоєному над нею насильстві. Проте думки найближчого оточення та стереотипні судження соціуму навіть її саму можуть змусити вагатися та відчувати провину і покладати відповідальність на себе, а не на реального кривдника. Як працює цей психологічний механізм та як впоратися із синдромом винної — сьогодні говоримо з психологинею та кураторкою проєкту GIDNA Анною Грубою.
Сексуальне насильство — надзвичайно чутлива тема та одне з найбільш травматичних порушень прав людини. Для постраждалої — це відбиток на все життя, втрата себе на дуже тривалий час, власних опор і базового відчуття безпеки.
На жаль, в Україні ця проблема актуальна та поширена. Це те, що може спіткати кожну: в кафе, на вулиці, у власному під’їзді або навіть у компанії друзів. Цифрова платформа UNICEF U-Report Ukraine наводить опитування, згідно з яким 28,6% сексуальних злочинів скоюють саме друзі, знайомі або родичі постраждалої.
Інша статистика, що теж не покращує ситуацію, говорить про те, що 90% постраждалих від насильства — саме жінки. Ця інформація була оприлюднена ексміністеркою соціальної політики Юлією Соколовською на Міжнародному форумі UNFPA.
Причина закладена глибоко в підвалинах суспільного устрою: в патріархальному суспільстві жінок часто сприймають як сексуальний об’єкт або як власність, привязуючи їх шляхом економічної або соціальної залежності. Тож чоловіки, схильні до насилля, відчувають, що мають право розпоряджатися жінкою та її тілом на власний розсуд.
Як віктімблеймінг погіршує ситуацію та не дає постраждалим говорити
Зараз ми як суспільство ніби балансуємо між стереотипами, які міцно зафіксувалися у свідомості, як-от: «Будь мудрою, поступися», «Пробач і збережи сім’ю» тощо, наче між обслуговуванням чоловіків та водночас формальною рівністю, визнанням прав жінок. А отже, коли жінка має права та свободу й так багато влади — її легко можна назвати не жертвою, а винною в насиллі.
Саме віктімблеймінг — одна з причин, чому жінки, які постраждали від сексуального насилля, бояться говорити про скоєне, захищати себе, а отже й не можуть пережити травму та повноцінно жити далі: відбудовувати свої опори, віднаходити сенси та почуття безпеки, вступати у нові стосунки.
Ба більше, піддаючись настроям суспільства та намагаючись знайти причини скоєного насилля, постраждалі самі схильні звинувачувати себе.
Що відбувається з жінкою, яка постраждала від сексуального насилля
Цей досвід важко описати: інтенсивний страх, відчуття токсичного сорому та провини, абсолютної безпорадності та втрати контролю, втрати всього, на що вона спиралася в житті, та базового відчуття безпеки.
Скоєне над жінкою сексуальне насилля руйнує її психіку: реакція «бий або біжи» не спрацьовує, коли ти не здатна чинити опір. Часто постраждала настільки травмована, що її тіло завмирає, а спогади блокуються, вона втрачає здатність виявляти емоції, людина продовжує жити, але нічого не відчуває.
Можливий навіть розрив між пам’яттю та емоційною реакцією на те, що сталося, т. зв. фрагментація. Жінка може пам’ятати свої відчуття та емоційно проживати досвід, водночас не маючи змоги описати, що саме сталося. Або ж навпаки: пам’ятає всі дії кривдника, але говорить про це відсторонено, ніби це трапилося не з нею.
Синдром винної — також один із механізмів самозахисту психіки, намагання прийняти та усвідомити цей досвід. Таким чином жінка ніби повертає собі відчуття контролю над ситуацією, щоб відгородитися від болю та переживань.
Як повернутися до нормального життя після пережитого сексуального насилля?
Глибоке відчуття провини, сорому, звинувачення себе та страх осуду суспільства або близьких — те, з чим важко впоратися самостійно. Тому психологічна допомога є необхідністю.
Завданням психолога буде вислухати та допомогти людині відновити свої опори та ідентичність, повернути відчуття впевненості та безпеки, щоб продовжувати жити, а не просто спостерігати за своїм життям ніби збоку. Дисоціація — те, через що часто проходять постраждалі від сексуального насилля.
Перший крок до відновлення після пережитого досвіду — пропрацювання відчуття провини. Коли жінка на одному з психологічних сеансів нарешті озвучує, що винен кривдник, а не вона, — ми розуміємо, що на правильному шляху.
Якщо ви або хтось із ваших близьких постраждали від домашнього насилля — не бійтеся звернутися по допомогу. Зробіть це для себе, щоб знову жити та відчувати.
Зокрема в рамках проєкту GIDNA від фонду Future for Ukraine ми працюємо з жінками, що постраждали від сексуального насилля, пов’язаного з конфліктом (СНПК).
Проєкт GIDNA надає безоплатну анонімну та кваліфіковану психологічну допомогу жінкам, які пережили або стали свідками сексуального насильства з боку російських окупантів. Програма включає 20 сесій із психологом. Щоб подати заявку на участь, заповніть форму на сайті gidna.org або зателефонуйте за номером +38 (050) 909-88-81.
