Діснейленд, телешоу, модні тенденції та навіть сни — це те, що оточує нас щодня і підпадає під філософське визначення симулякра. Фактично, ми живемо у симулякрі, якщо вірити фільмам “Матриця”, ”Шоу Трумена”, “Вічне сяйво чистого розуму” або просто проаналізувати сучасне життя з різних аспектів. Ми вже давно замінили реальні зустрічі екранними, живу музику — записами, а подорожі — віртуальними AR- та VR-технологіями. 

Ще одна

Навесні  2020 року випускники Стенфордського університету, колишні працівники Google із Кремнієвої долини Пол Девісон і Роен Сет, створили нову соціальну мережу — Clubhouse.


Основна причина популярності Clubhouse — це ілюзія прямої розмови. Ти можеш спілкуватись як зі своїм другом, так і зі знаменитістю. Але в чому тоді унікальний шарм? До цього усі програми чи фільми ніколи не створювали близькості із селебріті, адже хоча вони наче і на екрані, і навіть звертаються до тебе, часом дивлячись прямо в очі, ти розумієш, що це не так, бо насправді вони дивляться у фізичну камеру, а не на тебе. Навіть подкасти чи стріми не давали потрібного враження близькості та безпосередності. Ти все одно непристойно далеко від кумирів і достукатись до них майже нереально. Та і записи здебільшого змонтовані, а не живі.

Журнал Vogue називає Clubhouse “поєднанням подкасту, панельної дискусії, можливості нетворкінгу та різних видів кімнат для розмов — закриті та відкриті, де розмови стають ще більш наближеними до реальних.”

У Clubhouse є можливість поспілкуватись з будь-ким у невимушеній обставі. У додатку немає функції обміну картинками або текстовими повідомленнями — тільки аудіо. Тобто, все що хто-небудь може запропонувати, — це цікава розмова. Виносити інформацію із чатів не можна: запис екрана йде без звуку, а всі розмови автоматично видаляються після завершення, тобто так вони нагадують реальні. Тут фактично не важлива ані зовнішність людини, ані її бекграунд — ти доєднуєшся, натискаєш піднесену руку, і тебе викликають на так звану “сцену” (або ти відразу опиняєшся на ній). Там ти можеш висловитись або вийти з неї одним кліком. Це створює неабияку можливість заявити про себе для тих, хто соромиться, або для тих, хто має що сказати, але не має нагоди цього зробити.
У статті “Чому аудіо історії настільки приворожують?” директор центру нейроекономічних досліджень університету Клермонта Пол Зак описав вплив аудіо сторітеллінгу на наш мозок як “нейробалет”. Він змушує мозок виділяти окситоцин через емпатію до мовця та відчуття перебування всередині історії. Слухача втягують в комунікацію у світ, де образ є реальністю. Це руйнує традиційні кордони між образом і його реальним референтом, між епохами, персонажами, стилями життя тощо. У цьому і секрет популярності соцмережі.

Максим Савчин, стратег маркетингової агенції Yarche, ділиться своїми роздумами: “Я точно не вважаю Clubhouse феноменом 2021. Ту саму потребу, яку закриває Clubhouse, закривають інші сервіси, які вже існують не перший рік. Хороший маркетинг колишніх працівників гугла, велика потреба серед контент-мейкерів і глобальний тренд — люди перестають читати. Ось раціональна причина зростання  сервісу. Не аналізував користувачів, але точно скажу, що креативна індустрія уже активно використовує його. Чи буде дальше рости Clubhouse? На мою думку — так, бо ріст був не вірусним, а закономірним.”


Чи все так егалітарно насправді?

Clubhouse як платформа не позбавлена елітизму, адже, по-перше, доєднатись до неї можна лише за інвайтом від зареєстрованих користувачів. По-друге, поки що додаток доступний тільки для користувачів Apple Iphone. По-третє, з власного досвіду можу сказати, що, коли створюється розмова із відомими людьми, і на неї прибігають 5 тисяч слухачів, ймовірності отримати слово стає в рази менше. Можливо, зараз такі великі розмови – рідкість, але зі зростом аудиторії ростиме і зацікавленість у розмовах. Поява ще однієї соціальної мережі в період затягнутого локдауну та частково закритих кордонів видається рятівною соломинкою. Але чи Clubhouse об’єднує, чи робить нашу самотність ще глибшою, коли не потрібно вмикати навіть камеру, не те що покидати власну квартиру? 
Все ж поки що Clubhouse залишається простором свободи, адже він зовсім новий та ще не всіма вивчений. У Китаї, наприклад, ще не встигли заборонити соцмережу, як Інстаграм, хоча 6 лютого в китайському сегменті Clubhouse була створена кімната під назвою “Чи є в Синьцзяні концентраційні табори?” В дискусії мусульмани-уйгури розповідали свої історії китайцям, деякі з яких досі сумнівались в їх існуванні.

Лайфстайл ком’юніті

Через те, що Діснейленд — чудова модель суміші симулякрів різних епох та реальностей (пірати, принцеси, Дикий захід, світ майбутнього тощо), так і Clubhouse — це уявний світ, повен успішних айтівців із Кремнієвої долини, маркетологів та прихильників медитації. Наразі соцмережа дуже нагадує блоги про “успішний успіх” та лайфстайл розмови про буденні речі. Саме за таким досвідом часто і приходять люди: їм цікаво мати можливість опинитись на різних континентах за кілька секунд, поспілкуватись із відомими й невідомими людьми лише за одним кліком та доторкнутись до далекого. Звісно, Clubhouse має велику перспективу стати досить інформативною платформою зі злагодженими модерованими зустрічами, а поки до неї лише придивляються та вивчають її. Можливо, відкидання візуалів та зосередження на розмовах є одним із кроків до відмови від інстаграмного лжеуспіху. Можливо, люди нарешті хочуть просто по-людськи поговорити.
Анна Пруцакова, юристка та користувачка Clubhouse, каже: “Мені здається, є декілька основних причин, які допомогли йому вистрелити. По-перше, Clubhouse дуже добре зіграв на реаліях спілкування під час пандемії: всі скучили за новими людьми та атмосферою перебування в “тусовці”, але водночас усі відвикли бачити цих нових людей і робити якісь зусилля для того, щоб вибудувати нові стосунки. А Clubhouse ніби поєднав Зум, Тіндер і голосові з телеграму. 

 По-друге, це, звісно сам алгоритм “підтягування”підписників у кімнати. У реальному житті ми зазвичай живемо в певних інформаційних бульбашках, спілкуємося з “комфортними” та цікавими нам людьми, читаємо або сперечаємося тільки про цікаві нам теми. Цю дійсність доволі легко перенести до клубхаус, бо разом з твоїми друзями з реальності переносяться і дотичні до ваших інтересів кімнати. 

 

По-третє, тобі не треба створювати собі “профіль”, щоб люди дивилися на твою сторінку і бачили твоє життя. Пару рядків біографії, фотографія — і ти готовий/а. Не важливо, що про тебе можуть подумати люди, які зайшли на неї вперше. 


Усе це, в комбінації з певною закритістю, створило гарний феномен.”

 


У книзі французького філософа Бодріяра “Симулякри та симуляції” чітко викладено короткий маніфест Clubhouse. Тоді Бодріяр написав це, ще не підозрюючи про цю соцмережу, але фрази, вирвані з контексту, дуже влучно описують сьогоднішню істерію навколо платформи: “Ви паркуєтеся зовні, стоїте в чергах всередині, і вас повністю залишають, щойно ви вийшли. Єдина фантасмагорія в цьому уявному світі — це фантасмагорія ніжності.”