Про це повідомляють #Букви.

Фото: Фотографії старого Львова

Вся його молодість та зрілість були пов’язані з діяльністю ОУН. Ще дитиною Василь Кук після членства у “Пласті” вступив в ОУН.

Протягом своєї підпільної діяльності Василь Кук мав чотири псевда: “Василь Коваль”, “Юрко Леміш”, “Ле”, “Медвідь”.

Коли навчався Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні, організував і очолив студентську групу членів ОУН.

Своєю діяльністю він заслужив довіру та повагу у керівництва організації й після II Великого Збору ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу. Василь Кук очолив організаційне відділення.

У липні-серпні 1941 року він організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН, переважно зі східних областей та Волині, а навесні 1942 року – Провід ОУН на південно-східних українських землях.

Василь Кук воював і на теренах західної України. Так, підпільник відзначився, зокрема, тим, що у квітні 1944 року керував найбільшим боєм УПА під Гурбами на Рівненщині.

Після загибелі Романа Шухевича у 1950 році Василя Кука обрали Головою Проводу ОУН в Україні. Підпільну діяльність він проводив аж до 23 травня 1954 року: тоді, через зраду колишнього побратима,  генерал-хорунжого взяли в полон співробітники КДБ.

У слідчих в’язницях Києва і Москви він пробув до 1960 року. Допомогла вийти на волю так звана хрущовська “відлига”.

Цікавим фактом в його житті є “Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що проживають за кордоном!”.

У листі він визнав радянську владу в Україні, засудив методи боротьби ОУН та УПА.  Згодом, вже за часів незалежності України, Василь Кук натякнув, що його змусили це зробити.

Помер генерал-хорунжий УПА 9 вересня 2007 року у Києві, поховали його у рідному селі на Львівщині. Дружиною підпільника була Уляна Крюченко, з якою він одружився у Дніпрі в 1943 році. Вони виховали сина Юрія.