Російська пропаганда століттями щосили намагається переконати світ, що Україна і Росія це один народ. “Русские и украинцы это один народ. Народ одной истории, культуры. Очень близки этнически”, – якось мовив їхній лідер Путін.

Натомість поглянувши на звичаї й історію обох народів, можна свідчити, що московити потрапляють у  свою ж пастку. Звісно, кришталево чистих народів не буває, всі мають домішки,  проте домішки бувають різні. У нас в основі слов’янські племена, в росіян – угро-фінські  племена – чудь, вепси, мещерія, мокша, і лише трохи слов’ян.

Насамперед фольклор показує,  наскільки ми різні з “ми же браттями” ментально та історично. Вигадана схожість та вкрадена історія Київської Русі тішили московитів як омріяне підтвердження міфічної трислов’янської народності, якої безумовно ніколи не існувало.

Без жодних образ варто зазначити передусім, що пращурами українців були хлібороби, а росіян – кочівники. У кочівника не може бути постійних цінностей, як і демократії,  бо  яка ж демократія в умовах походів? Звідси й деспотизм з авторитаризмом.  Тому в народній творчості московців був чималий цикл розбійницьких пісень, натомість цей жанр там існує й на сьогодні.

Українська ж народна обрядовість протягом року була прив’язана до землі.

Варто згадати весілля. Цей обряд в українців та росіян суттєво відрізнявся. Українське весілля починається з весільної пісні: “Благослови, Божа Мати, весілля розпочати”. Дослідники російських обрядів наголошують на повсякчасному обожнюванні царя. “Уж я первый поклон отобъю за царя-батющку, а  второй поклон отобъю за царевну-матушку и третий за царевых милых детушек”.  Ось найперша засаднича відмінність.

Метою цього тексту не є спроба принизити певний народ, але показати, що українці й росіяни – це два різні народи, причому поміж слов’ян в українців з росіянами найменше спільного,  ніж з рештою слов’янських народів.

Сформовано чотири критерії, за яким дослідники відрізняють ментальність різних народів: погляд на суспільне життя, релігію, ставлення до природи та до жінки. Так ось, в українців з росіянами несумісність за всіма чотирма пунктами. Українці мають європейський тип культури, а росіяни  — азійський. Українців вирізняє гуманізм – повага до людини і її свободи. В “Кодексі Руської правди” Ярослава Мудрого не було жодної статті, за якою людину В Київській Русі могли позбавити життя. Навіть Європа дійшла до скасування смертельного покарання у XX сторіччі.  Вартість людського життя у спільноті азійського типу цілковито знівельована. Ми чимало читали про велику кількість позбавлення життя людей у, наприклад царській Росії.

Ставлення до жінки є найбільшим каменем спотикання для московців. В українських обрядових піснях завжди оспівували дівочу вроду. Вроду українок навіть Папа Римський Франциск оспівує сьогодні й натякає, що саме краса українських жінок спровокувала окупанта на вторгнення. В Україні завжди підносили вагомість жінки. Чого не можна сказати про Росію. Возвеличення росіянок взагалі немає. Типова характерна риса українського фольклору – возвеличення не лише краси, а й розуму українських жінок. Історично в Україні чоловік і жінка мали рівні права. У московській традиції   чоловік керує жінкою.   Українське висловлювання — одружитися з нею – це про союз двох рівних людей, а “жениться на ней” – російська фраза про дію над кимось – вищого над нижчим.  В українській спільноті по смерті чоловіка дім у громаді презентувала жінка, вона мала пошану, була берегинею роду. Натомість в російській спільноті жінка була предметом інтер’єру. У відомій фразі “Бьет значит любит” вміщено все “исконно русское” ставлення до жінки.

Про суспільне життя. Український і російський устрій – це два різні типи соціального устрою В українців це громада, у росіян – мір (всє однім міром мазани). Громада – спільнота, де кожен її учасник важливий і має свою індивідуальність. Мір – це поневолення особистості, де кожен розчиняється і як індивід просто не існує. Є спільна маса на кшталт “руского міра”, де врешті головним є цар. Безумовне поклоніння царям не властиве  українцям. Гетьманові не лише не поклонялися, йому відкрито за потреби заперечували. Найвищою нагородою у росіян є  ж “Шуба с царского плєча” або ж ” с барского плеча”, вже ношений одяг, тобто секонд-хенд. Для українця це є велика ганьба, а не нагорода.

Про ментальність. Ментальність нації закладається в людині від народження. Найперші вихователі дітей – це казки.  Казкові герої українців і росіян також цілком різні.  Український герой казки мусить працювати, бути кмітливим і дотепним, робити добро. Рускій герой Ємєля сидить на печі й споглядає світ.  Його попросили принести води, де він раптом зустрів щуку, що подарувала йому дива. По щучьєму вєлєнію  стаються  дивні несподіванки, натомість жодного доброго вчинку Ємєля не зробив. В українській казці герої перемагають завдяки здібностям і розуму. Кочівники ж не впорядковують свій простір через розумові здібності, бо не мають потреби в цьому, адже не знають, куди підуть завтра. Росіянам навіть в казках має хтось щось дати – щука, цар тощо.

Агресивні настрої щодо загарбання інших країн створює також і російський фольклор, в якому десь щось падає з неба,  і можна нічого доброго не зробити, а мати те, про що й не мріяв.

Талановитий історик та етнопсихолог Микола Костомаров казав, що українська народна творчість розповідає про реальний стан речей, яким би він не був, російська ж прикрашено, неправдиво і перекручено. Український народ є безпосереднім творцем історії, активним її учасником. Російські ж історії зазвичай  вигадані, ніби розповіді збоку, що й досі зберігається в російській пропаганді, яка є звичайними фейками, вигаданими для наївних людей. На сьогодні історію перекручують до зворотного і показують у потрібному їм сенсі. Так було завжди. Так триває наразі.  У росіян брехня стала головним способом повсякденного і політичного життя.

Отже, український і російський народи абсолютно різні. Ми не говоримо хто гірше, хто краще. Ментальність і культура різні. Саме ці відмінності на сьогодні  протистоять у війні. У кочівному способі життя немає нічого свого, автентичного. Там все для загального вжитку. Ми ж виборюємо своє заможне життя у своїй квітучій країні. Зі своїм зерном. Зі своїми піснями й казками. Зі своїми вродливими й вільними людьми.  Розвиток цивілізації, на жаль,  обійшов російську імперію, і вони й надалі думають, що все довкола можна взяти.  Українські усталені традиції й український менталітет є безумовною опірністю проти кремлівської пропаганди та брехні.