Популістська республіка і народний протест

На верхівці піраміди – вождь, який виголошує нескінченні і, як правило, безглузді промови. Показово, що Володимир Зеленський на фудкорті побив рекорд прес-конференцій іншого пострадянського президента, Олександра Лукашенка, але до тривалості публічних виступів божевільного і жорсткого диктатора Куби Фіделя Кастро обом правителям пострадянського часу ще дуже далеко.

Парламент і уряд відіграють допоміжну роль, імітуючи “народну демократію” – в цьому сенсі Верховна Рада України все більше нагадує Національну асамблею народної влади Куби або білоруських парламентарів.

Саме поняття партійної системи девальвовано – адже всі ми розуміємо, що партія “Слуга народу” або Комуністична партія Куби – це просто влада, а в Білорусі зовсім немає ніякої партії влади.

Рішення виробляє вузька група осіб; їхні посади не мають ніякого особливого значення, проте значення має те, наскільки вони близькі до першої особи. Саме перша особа приймає рішення, які базуються не на реальності, а на особистих уподобаннях правителя і на його уявленнях про навколишню дійсність, які нерідко мають з цією дійсністю мало спільного. Традиційна політична еліта деморалізована і скомпрометована в очах більшості.

У ситуаціях, коли думка народу і думка влади збігаються – навіть якщо йдеться про божевільні та руйнівні рішення, – вождь займається демагогією на тему прямої демократії і навіть може влаштувати референдум.

Коли думка народу не збігається із думкою правителя та інтересами кланів, з якими він пов’язаний, думку народу ігнорують, а сам народ сприймається владою і пов’язаними із нею медіа як секта “проплачених зрадників”. При цьому кожен день, місяць, рік існування популістського режиму – прямий шлях до суспільної деградації, економічної кризи, військової поразки і навіть зникнення держави.

Усі країни, в яких встановлювалися популістські режими, на момент їхнього неминучого краху були схожі на справжні руїни моральності, інституцій і економіки. Чому Україна повинна стати винятком – тим паче, що ніякої особливої ​​моральності, ефективних інституцій та цивілізованої економіки у нас і до Зеленського не було?

У цій ситуації єдиною реальною альтернативою сповзанню державної влади до популістської республіки є – як і в роки будівництва Віктором Януковичем кримінальної республіки – народний протест. Самі вибори втрачають у такій ситуації своє основне значення для демократії, тому що якщо у кримінальній республіці вибори – це процедура тиску на виборця, то у популістській – це інструмент його обдурювання за допомогою підконтрольних медіа та використання нездійсненної надії як головного елементу впливу.

Можуть сказати, що сама ідея конфлікту між популістською республікою та народним протестом – чистої води спекуляція, навіть два слова з одного і того ж кореня. Але в тому-то й річ, що популістська республіка представляє не народ, а вузьку групу осіб, а з народних настроїв вибирає саме ті, що їй вигідні. Наприклад, ми будемо боротися із корупціонерами, але з тими, хто не входить в наш клан або не може від нас відбитися. Або: ми закінчимо війну, але одночасно створимо проблеми для самого функціонування держави, тому ні для нас, ні для вас (народу) це функціонування не має жодного значення, головне – аби поки що не стріляли. І так далі.

А народний протест – принаймні, у період формування популістської республіки – здатен процес цього формування зупинити саме тому, що виражає справжні настрої людей, незалежно від того, чи голосували вони на виборах за творця режиму і його висуванців або ж хотіли просто “покарати” скомпрометовану популістсько-олігархічним наступом політичну еліту країни за зайву самовпевненість і нещирість (популісти вміють розігрувати щирість, на те вони й популісти).

Те, що народний протест не слабшає, у чому ми могли переконатися в День захисника України, стало ще одним доказом високої мобілізованості активної частини суспільства. Проте у цій ситуації є свої запитання, які вже необхідно поставити.

Народний протест спрямовано проти рішень влади, які сама влада не в змозі здійснити. Тому що буває досить реалістична і цинічна популістська влада, яка продумано йде до здійснення тих чи інших своїх цілей, а буває влада дилетантська, що живе у власних ілюзіях, цілі якої нерідко нездійсненні – і саме з такою владою ми маємо справу.

Політичний протест спрямовано проти можливої ​​капітуляції Володимира Зеленського перед Росією. Але навіть якщо теоретично припустити, що Зеленський дійсно готовий до ігнорування національних інтересів і настроїв – а більшість його співвітчизників проти надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу, – до капітуляції Зеленського не готовий сам Кремль, де українському президенту щоразу виставляють нові й нові умови, які спонукають його переходити одну “червону лінію” за одною.

І якщо ви гадаєте, що в Москві не розуміють того, що перетин цих “червоних ліній” призведе до дестабілізації, – ви помиляєтесь. Я впевнений, що в Москві почули попередження Леоніда Кучми, що підписання “формули Штайнмаєра” призведе до масових протестів в Україні. Почули – і включили весь свій арсенал, аби домогтися від українського президента згоди на підписання формули. Тому що Москві не потрібні ні домовленості із Зеленським, ні навіть капітуляція Зеленського. А ось дестабілізація України потрібна.

Те ж саме стосується і відкриття ринку землі. З одного боку, намір домогтися зняття мораторію – очевидний. Але з іншого – сама процедура продажу сільськогосподарських земель може стати предметом запеклої боротьби в президентському оточенні, між олігархами і соратниками, між соратниками і кредиторами – і все це на тлі “аграрного протесту”, початок якого ми вже бачили у понеділок і який цілком може об’єднатися із протестом політичним.

І так – у всьому. На щастя, творці популістського режиму не читають книжок, а пишуть сценарії серіалів. Вони знають, як отримати владу, як маніпулювати громадською думкою, але не знають, як управляти державою і чим реалістичні завдання відрізняються від ілюзій. Саме тому на сьогоднішній день популістську республіку вибудувано на піску нездійсненних народних очікувань та недосяжних цілей. А це означає тільки те, що після завершення будівництва владної вертикалі популістська республіка почне саморуйнуватися.

І тут уже завданням народного протесту стане не лише демонтаж цієї самої популістської республіки Зеленського – на відміну від кримінальної республіки Януковича, вона впаде сама – але й створення умов для вибудовування ефективних державних інституцій і платформ для суспільного діалогу й примирення.

Відповідальність у цей момент буде саме на активній частині суспільства, а не на більшості виборців, які будуть звично очікувати вказівок від телебачення.