У своїй книзі автор розмірковує про те, чому некомпетентним чоловікам легко стати лідерами і чому компетентним людям, особливо жінкам, важко рухатися вперед. І як цьому сприяє чоловічий нарцисизм і шкодить жіноча ретельність?

Українською книжка нещодавно вийшла у видавництві Vivat, а Букви публікують уривок з першого розділу.

***

ЧОМУ ПОГАНЦІ ПЕРЕМАГАЮТЬ?

«Він жахливий керівник, — скаржиться працівник. — З ним неможливо працювати… Він не сприймає наших ідей і починає відразу громити їх, кажучи, що вони “безглузді” або “дурні” і що немає сенсу витрачати на них час. Не дуже приємно, еге ж? А тепер уявіть: якщо ідея йому подобається, він починає розповідати про неї всім підряд так, ніби вона належить йому».

Навряд чи хтось хотів би працювати на такого керівника. Ще складніше уявити, що таку людину могли б назвати одним із найкращих підприємців усіх часів.

А ці слова, до речі, були сказані про Стіва Джобса, засновника однієї з найуспішніших компаній у світовій історії 1. (Вони належать Джефу Раскіну, який відповідав за розробляння дизайну оригінального макбука.)

Нещодавно Apple стала першою в історії США компанією, ринкова вартість якої перевищила трильйон доларів, навіть попри те, що вона не випустила жодного сенсаційного продукту з часу смерті Джобса 2011 року.

Парадокс Джобса мало хто коментує; частково тому, що така поведінка не суперечить знайомому архетипу: рішучий, стрімкий, сповнений ідей перфекціоніст, який змітає все на своєму шляху силою колосального его. Для безлічі амбітних лідерів Стів Джобс з його драматичними презентаціями, суворими чорними светрами та ідеями, розмах яких міг зрівнятися лише з його манією величі, швидко став зразком для наслідування.

Кажуть, що він міг будь-кому нав’язати свою спотворену версію реальності, у якій для Apple не існувало нічого неможливого. Але ми звикли пробачати полум’яним геніям складний характер, вважаючи його невіддільною частиною блискучого розуму. Натомість у реальному житті далеко не кожному керівникові пробачать таку поведінку. Амбітний мільярдер із нестерпним характером досягнув успіху не завдяки своїм вадам, а попри їх існування. Приклад Джобса залишається винятком не лише тому, що йому вдалося повернутися в Apple після того, як його звідти звільнили, а й тому, що він зумів досягнути таких неймовірних висот.

Фанати Джобса приписують цей злет саме його ексцентричній і безкомпромісній натурі. Але у світі є безліч нарцисичних лідерів з наполеонівськими планами і спотвореним сприйняттям реальності. Та їхня головнапроблема полягає в тому, що вони не Стів Джобс, а без таких здібностей, як у нього, їхні компанії ніколи не вийдуть на рівень Apple.

Однак ми надто часто узагальнюємо, опираючись на винятки, — частково тому, що вони такі яскраві. Погані оцінки Ейнштейна в школі ще не означають, що кожен двієчник може отримати Нобелівську премію.

Музичний геній Джона Колтрейна не був наслідком його наркотичної залежності, навпаки, це його таланту якось вдалося встояти попри руйнівний вплив героїну. У складного характеру може бути лише одна перевага: іноді через таку вдачу людина не може втриматися на жодній роботі, тож від безвиході чи впертості нерідко розпочинає власну справу. Але між працівником, якого звільняє чи не кожен роботодавець, і підприємцем світового рівня лежить величезна прірва, і перетнути її допомагає талант, а зовсім не особисті якості.

Та все ж багато нестерпних лідерів примудряються не лише втримуватись на роботі, а й досягати блискучого кар’єрного успіху попри свій токсичний характер. Тому в цьому розділі ми поговоримо про різницю між лідерським талантом і двома найяскравішими вадами, через які керівники часто бувають нестерпними, — нарцисизмом і психопатією. Ми зможемо кращезрозуміти проблему контрпродуктивного лідерства, коли проаналізуємо ці риси, а не коли обговорюватимемо поганих керівників загалом. Щоб не кидати порожніх слів, ми будемо опиратися на наявну доказову базу, яка висвітлює це питання. Правду кажучи, нарцисизм і психопатія — це ще не

найтемніші аспекти лідерства. Проте чому ми говоримо саме про них? На це є кілька причин. Названі вади не лише значно поширеніші серед лідерів, ніж серед інших людей, а й чудово демонструють двоїсту природу темного боку лідерства. Ці негативні, контрпродуктивні риси дуже часто йдуть пліч-о-пліч із якостями, які здаються нам привабливими, але заважають розгледіти вади такого лідера. Про це цікаво поговорити ще й тому, що зазначені особливості характеру полегшують кар’єрне зростання, водночас завдаючи значної шкоди іншим людям та організації, на чолі якої опинився такий керівник. Лідери, яким притаманні ці риси, не обов’язково некомпетентні, але їхній стиль керування завжди деструктивний. Крім очевиднихйого наслідків, є ще й приховані, які виявляються лише з часом.

Різні дослідження по-різному оцінюють поширеність психопатії серед керівників високої ланки, тому дані коливаються між 4 % та 20 %. Якщо ми навіть візьмемо найнижче з цих значень, воно все одно буде в чотири рази вищим, ніж у суспільстві загалом, де психопатів лише 1 %. Така ж ситуація і з нарцисизмом: ця риса притаманна лише 1 % осіб у суспільстві загалом, але серед керівників найвищої ланки нарцисів значно більше — 5 % 1. Ці риси також більше притаманні чоловікам, ніж жінкам. Наприклад, поширеність нарцисичного розладу серед чоловіків на 40 % вища, ніж серед жінок. Можна припустити, що це явище пов’язане ще й з більш притаманною чоловікам самовпевненістю, про що ми говорили в другому розділі. Так само й психопатів серед чоловіків утричі більше, ніж серед жінок.

Розпізнаємо нарциса в колективі

Що ми маємо на увазі, коли говоримо про нарцисизм?

По-перше, це поняття передбачає відірване від реальності відчуття власної вищості, яке має зовнішні вияви: марнославство, самозакоханість, манія обдарованості.

Водночас під цією зовнішньою зверхністю ховається крихке самоусвідомлення — завищена самооцінка нарциса насправді дуже вразлива. Саме через це така людина постійно прагне похвали інших. Але це прагнення навряд чи можна назвати дивним: якщо ви тільки те й робите, що «працюєте на публіку», то, мабуть, відчайдушно хочете, щоб вами захоплювалися. Така внутрішня невпевненість не властива скромним людям.

По-друге, нарцисичні особистості здебільшого егоцентричні. Їх рідко цікавлять почуття інших, і їм бракуєемпатії, тобто вміння сприймати і розуміти емоції інших. Саме тому самозакохані люди нечасто щиро переймаються кимось, окрім себе.

Третя визначальна риса нарцисів — це схильність вважати, що вони заслуговують на щось більше, ніж інші. Нарцисичні особистості очікують певних привілеїв усюди, у кожній сфері життя, адже вищий статус, якого, на їхню думку, вони цілком заслуговують, передбачає певні зручності. Прикладів можна навести безліч. «Чому я повинен подавати заявку на підвищення? Невже і без неї керівник не бачить, як я працюю?» «Чому в мене така маленька премія?» «Невже я повинен чекати в цій черзі?» Самозакохана людина, яка так думає, може переступити через будь-кого, хто трапиться на її шляху. Коли вам здається, що ви значно кращі, ніж усі довкола, ви починаєте бачити несправедливість там, де її немає, і мимоволі принижуєте інших. Упродовж десятків років психологи розробляли й перевіряли методи, які дали б змогу виявляти нарцисизм. Найбільш надійним методом виявилися звичайні анкети, в яких опитуваний повинен обрати з ряду тверджень ті, які його найкраще описують. Наприклад: «я природжений лідер» або «я талановитіший, ніж більшість людей, яких я знаю». Якщо ви вважаєте, що ці питання надто очевидні, то помиляєтеся. Згідно з нещодавнім дослідженням Сари Конрат з Університету Індіани, виявити нарцисизм можна за допомогою єдиного запитання: «Якою мірою ви погоджуєтеся з твердженням: “Я нарцисична особистість”?(Примітка: слово “нарцисичний” у цьому разі позначає егоїзм, егоцентризм і марнославство» 1.)

Опитувані повинні були оцінити правильність цього твердження за шкалою від 1 («геть не про мене») до 7 («цілком про мене»). На превеликий подив дослідників, нарцисичні особистості радо в цьому зізнавалися.

Тож не треба було використовувати складні, ретельно продумані анкети, щоб виявити нарцисизм. Досить було єдиного запитання. Одинадцять досліджень підтвердили, що точність цих двох методів однакова. Нарцисизм можна виявити другим шляхом, адже нарциси не лише усвідомлюють свою самозакоханість, а й пишаються нею. Вони не розуміють, чому повинні соромитися щирої любові до себе.

І все ж існує широкий арсенал менш очевидних методів виявлення нарцисизму. Наприклад, чи керівник самозакоханий, можна зрозуміти, оцінивши його фотографію (розмір, привабливість) на сайті організації, або порахувавши, скільки разів його ім’я згадано в офіційних буклетах та інших публікаціях компанії, або звернувши увагу на те, як часто він вживає слово «я» чи просто говорить про себе 2.

Коли йдеться про головних виконавчих директорів, нарцисизм легко виявити за величиною їхньої зарплати: що більше роздуте їхнє его,  то більшою буде різниця між платнею керівника та будь-якого іншого працівника! 1 Існує навіть кілька нових досліджень, у рамках яких нарцисизм намагалися визначити за онлайн-профілями осіб. Наприклад, більш розкуті,привабливі та яскраві фотографії в мережі Facebook, а також, звісно, велика кількість селфі сигналізували про нарцисизм .

Чому нарциси частіше стають лідерами?

Для будь-кого, хто хоч раз у своєму житті тримав у руках газету, не буде новим або дивним той факт, що нарцисизм неабияк поширений серед лідерів. Також нікого не здивує те, що ми самі часто обираємо таких людей. І хоча важко сказати точно, наскільки поширене це явище (зрештою, мало хто проходить такі тести), існує кілька досліджень, які доводять, що самозакоханість просто-таки процвітає в керівних колах. Автори однієї розвідки навіть намагались оцінити поширеність нарцисизму серед президентів США,  вишукуючи в них його визначальні риси (як-от претензійність).

Виявилося, що у 80 % населення менше нарцисичних рис, ніж у середньостатистичного президента США 3. Зрештою, щоб навіть мріяти пропрезиденство, потрібно мати грандіозну самооцінку, чи не так? Інші дослідження також виявили, що нарцисизм збільшує шанси людини стати лідером, навіть без урахування впливу статі, рівня самооцінки і таких особистих якостей, як екстраверсія та допитливість 1. Наприклад, під час експериментів у лабораторних умовах із групами людей, які нічого незнали одне про одного, нарцисичні особистості частіше здобували роль лідера. Чому так відбувається?

По-перше, такі люди мають (або справляють враження, що мають) певні позитивні якості, наприклад добре розвинену креативність. Насправді ж нарцисизм ніяк не пов’язаний із креативністю, просто такі особистості ефективніше нав’язують свої ідеї іншим.

По-друге, нарцисичні особистості значно більше переймаються власним зовнішнім виглядом. Вони вміють справляти на інших позитивне враження і завойовують довіру своєю привабливістю та зовнішньою впевненістю (що, як ми вже з’ясували в другому розділі, часто сприймають за ознаку компетентності). Ці навички надзвичайно полегшують кар’єрне зростання, незалежно від того, притаманний вам нарцисизм чи ні 2. Але, оскільки самозакохані особи витрачають більше часу і зусиль на підтримання свого іміджу, ніжпересічна людина, цілком природно, що вони досягають у цьому майстерності.

Можливо, саме з цих причин керівництво багатьох організацій часто називає нарцисичних лідерів та співробітників стержнем своєї фірми. Самі вони, звісно ж, радо приймають таку роль, хоча часто почуваються навіть важливішими, ніж уся фірма. Я не раз чув від людей на високих посадах, що в організації ніхто належно їх не цінує, хоча їхній особистий бренд, як вони мене запевняли, значно успішніший, ніж усе, що робить ця організація. Це, звісно ж, класичне нарцисичне твердження.

Цілком природно, що питання статусу для самозакоханої особи надзвичайно важливе, тож владу і досягнення вона цінує значно більше, ніж пересічна людина. Власне, найточніші тести на нарцисизм орієнтуються на потребу людини в лідерстві та владі. Наприклад, схильність до нарцисизму зростає разом із рівнем зацікавленості людини у здобутті впливу. Цей аспект самозакоханості чудово виявляє таке твердження: «Здатність вести інших за собою — у мене в крові».

А якщо ви хочете продемонструвати вищість, то не знайдете кращого способу, ніж стати лідером або керівником. Не дивно, що самозакоханих осіб мало цікавлять банальні професії і вони аж ніяк не мріють про те, щоб бути чиїмось підлеглим. Винна в цьому і система кар’єрного зростання, яка мотивує лише таких людей здобувати лідерські позиції. Унаслідок цього в будь-якій організації, і в Америці, і за її межами, переважна більшість осіб на керівнихпосадах — нарцисичні особистості.

Ось у чому річ: якщо ви намагаєтеся заохотити людей ставати лідерами у своїх колективах, пропонуючи їм вищі заробітні плати, море привілеїв, пишномовні титули і пропагуючи філософію лідерства як вінця особистого кар’єрного розвитку, то неминуче отримаєте армію керівників-нарцисів. Цю ситуацію ще більше загострюють корпоративні тенденції возвеличення сміливих і рішучих лідерів. А хто здатен вигадувати і просувати помпезні, часто нереалістичні ідеї краще, ніж самозакохана людина?

Дехто переконаний, що нарцисизм не варто вважати негативною рисою керівника, адже аура самовпевненості нарциса може надихати і мотивувати підлеглих. Існують також дослідження, які доводять, що дрібка нарцисизму навіть корисна для ефективності лідера 1. Але перед організаціями, якими керують такі люди, постають дві проблеми. По-перше, усі переваги нарцисизму нівелюються у складні для компанії часи, від яких не застрахований ніхто. По-друге, мало хто з лідерів обмежується лише дрібкою нарцисизму. І, як ви вже, мабуть, здогадалися, більшість таких керівників — чоловіки 2.

 Чому нарцисизм більше поширений серед чоловіків? (Пробачте, хлопці, так каже наука)

Чоловіки демонструють не лише вищий рівень самооцінки і впевненості в собі, ніж жінки. Серед них також частіше трапляється нарцисизм — крайній прояв того самого явища. Наприклад, поширеність клінічного нарцисизму серед чоловіків на 40 % вища, ніж серед жінок.

І це можна пояснити, зокрема, тим, що серед них більше нарцисичних особистостей. Нещодавній метааналіз 355-ти досліджень, які охопили майже півмільйона людей віком від восьми до п’ятдесяти п’яти років, виявив: жодна інша психологічна особливість не має такої великої різниці поширеності в різних гендерних групах, як нарцисизм 1.

Дослідники вважають, що ця різниця пов’язана з двома основними особливостями, які закономірно більше притаманні чоловікам, аніж жінкам. Перша пов’язана із так званою сферою експлуативної привілейованості й полягає у схильності людини до вчинків, які активно шкодять її колегам та організації загалом. Це стосується крадіжки, цькування та кіберлофінгу (коли працівник удає, що зайнятий роботою, хоча насправді серфить в інтернеті). Друга особливість пов’язана зі сферою лідерства і влади, вона полягає у схильності людини при- писувати собі лідерські здібності, а також передбачає імовірність застосування авторитарного і деспотичного стилю керування.

То чому чоловікам більше притаманний нарцисизм?

Існують дві основні теорії, які пояснюють цей феномен.

Згідно з першою теорією, еволюційною, чоловічий нарцисизм цілком закономірний, бо статевий добір орієнтований на домінування, конкурентну боротьбу і вищий статус. За другою теорією, культурною, чоловіки історично мали більшу владу і вище становище в суспільстві, тож і нині, цілком природно, загалом більш вольові й амбітні.

То яка ж із цих теорій правильна? Щоб відповісти на це запитання, потрібно дослідити, як із роками змінюється поширеність нарцисизму в суспільстві. Якщо мають рацію прихильники еволюційної теорії, ми побачимо відносно сталу різницю поширеності нарцисизму в різних гендерних групах, яка залишиться такою ж і в майбутньому, адже будь-які еволюційні зміни потребують значного часу — тисяч і тисяч років. Якщо ж правильною є культурна теорія, ми побачимо коливання значень упродовж останніх кількох десятків років, коли набули поширення ідеї гендерної рівності й егалітарності 1. І справді, саме такі зміни ми бачимо.

Метааналізи демонструють зменшення різниці поширеності нарцисизму серед чоловіків і серед жінок, але не тому, що частота цього явища серед чоловіків знижується, а тому, що зростає відсоток жіночого нарцисизму. Ці дані ще раз доводять, що не варто заохочувати жінок наслідувати самовпевнену, «чоловічу» поведінку. Це може бути небезпечно. Адже так ми лише заохочуємо їх зміцнювати патологічну модель лідерства, що аж ніяк не вирішить проблеми лідерської некомпетентності. На щастя, нарцисична поведінка ще не гарантує жінці місця у керівних колах. Власне, нарцисизм частіше обертається проти жінки-керівника, адже така поведінка суперечить культурному стереотипу, який приписує жінці м’якість, альтруїзм і поступливість. Заклики до нарцисизму — погана ідея, з якого боку не поглянь. На жаль, ми досі не усвідомили, що традиційні «жіночі» просоціальні якості — це невіддільні складники ефективного лідерства.

Не меншою проблемою є також те, що суспільство не винагороджує чоловіків за скромну поведінку, хоча

з дивовижною терпеливістю ставиться до нарцисичних лідерів 1. Це доводить серія досліджень, які провели Тімоті Джадж з Університету Нотр-Дам і Бет Лівінґстон з Корнелльського університету. Вони з’ясували, що приязність, емпатія і поступливість знижують шанси чоловіка на кар’єрне зростання. Понад те, дослідники виявили від’ємну кореляцію між цими якостями та рівнем заробітку 2. Як кажуть, «хороші хлопці та дівчата фінішують останніми», от тільки для чоловіків бути «хорошим» ще менш вигідно, ніж для жінок.

Оскільки винагорода за егоцентризм для чоловіків значно вища, суспільство реагує більш негативно на нарцисичних жінок (згадаймо, наприклад, Марту Стюарт), ніж на чоловіків (яскравий приклад — Річард Бренсон). Однак вражає той факт, що і чоловіки, і жінки повинні розплачуватися за те, що поводяться не так, як того очікує суспільство.

Чому нарциси не стають хорошими лідерами?

Спочатку з’ясуймо ось що: ефективність лідера ґрунтується на багатьох особистих якостях і перебуває під впливом великої кількості ситуаційних чинників. Нарцисизм цілком може співіснувати з іншими здібностями. Якщо вам притаманний нарцисизм або ви працювали чи працюєте на таку людину, то повинні знати, що самозакоханий керівник усе-таки може позитивно впливати на своїх підлеглих та організацію.

Пригадаймо Ілона Маска — безумовно, винятково успішну людину. Продавши PayPal, співзасновником якого він був, Маск одразу взявся втілювати низку грандіозних задумів, що стосуються того, як ми виробляємо енергію чи транспортуємо товари, як взаємодіємо з машинами і досліджуємо Сонячну систему. Усі ці сміливі починання об’єднує фанатична ідея забезпечити людству надійне майбутнє, водночас за ними стоять блискучі інженерні рішення і нестандартний спосіб мислення. Звісно, ми поки що не можемо сказати, яким буде майбутнє цих задумів, але до цього часу досягнення Ілона Маска перевершували всі очікування і дарували натхнення мільйонам осіб.

Складно сперечатися з тим, що Маск має дивовижний талант підприємництва, який допомагає йому перетворювати оригінальні ідеї на корисні й практичні інновації. Та все ж у репутації цього чоловіка є й нарцисичний бік, який дедалі частіше виявляється в його війнах з інвесторами, медіа та підлеглими, у його ексцентричній і безкомпромісній поведінці в соціальних мережах, а також у нездатності спокійно і зріло приймати критику. Такий стиль взаємодії (я маю на увазі лише його публічний імідж і не роблю жодних висновків про те, чи нарцисизм притаманний Маску в інших сферах життя) різко контрастує з гуманістичною природою його ідей. Репутація Маска могла б бути блискучою, якби її не підривала його поведінка. До слова, колумніст New York Times уже охрестив його «Доналдом Трампом Кремнієвої долини».

Звісно, можна довго говорити про успішних підприємців, промисловців і «саморобних» мільярдерів, які вирізняються не лише своїми здібностями і досягненнями, а й ексцентричним і неоднозначним публічним іміджем. Наприклад, Говард Г’юз через гермофобію провів частину свого життя в ізоляції, остерігаючись контактів з іншими людьми. Джон Пол Ґетті встановив таксофон у своїй віллі, щоб не платити за телефонні розмови гостей. Тімоті Армстронґ, головний виконавчий директор американської компанії AOL, публічно звільнив підлеглого за те, що той знімав його під час аудіоконференції для внутрішнього сайту. Вище ми вже також згадали про Джобса — мабуть, найвідомішого нарциса.

Якщо коротко, нарцисичні схильності приносять більше шкоди, ніж користі, навіть для самого лідера.

А найгірше, мабуть, те, що ця поведінка має довготривалі наслідки для тих, хто оточує керівника-нарциса.

Нарцисичні особистості можуть причарувати під час першої зустрічі, але рано чи пізно цей ефект розвіюється. Для прикладу можна навести дослідження, автори якого протягом трьох років збирали дані у 175 закладах роздрібної торгівлі в Нідерландах 1. Виявили таке: що краще співробітники знали своїх менеджерів і частіше спілкувалися з ними безпосередньо, то негативніше сприймали керівників із вираженими нарцисичними тенденціями. Інакше кажучи, якщо начальник мав обмежені контакти зі своїми підлеглими, його нарцисизм не псував йому репутації. Однак дуже рідко нарцисичний керівник залишався популярним серед підлеглих, близько з ними спілкуючись упродовж тривалого часу. Такі висновки перекликаються з результатами багатьох інших досліджень, які доводять, що нарцисам складно підтримувати довготривалі взаємини. Якщо ви вважаєте, що зможете стати легендарним підприємцем світового рівня, наслідуючи Стіва Джобса, то, найімовірніше, закінчите свій кар’єрний шлях безробітним.

Ситуацію Джобса, якого звільнили з його ж компанії, не можна назвати незвичною. Так стається з багатьма підприємцями, особливо тоді, коли людина вирішує розпочати власний бізнес через те, що не може працювати під чиїмось керівництвом.

Хай там як, а ключове питання полягає не в тому, корисний чи шкідливий нарцисизм для свого власника, а в тому, як він впливає на інших людей. Саме в цьому світлі статистичні дані найяскравіші. Дослідження переконливо демонструють той факт, що мінімізація кількості нарцисичних особистостей на керівних посадах буде корисною для будь-якої організації. Існують три основні аргументи на користь такої поради.

По-перше, нарцисичні особистості більш схильні до контрпродуктивних і антисоціальних моделей поведінки у колективі: цькування, шахрайства, посадових злочинів і домагань. Крім того, колектив чи організація під керівництвом такого лідера часто переймає поганий приклад і також демонструє схильність до таких неетичних, деструктивних форм поведінки 1. Це дослідження з’явилося ще до нещодавнього спалаху скандалів, пов’язаних із сексуальними домаган- нями, які започаткували рух #MeToo (#ЯТеж). Однак ця ситуація — лише новий симптом старого феномену нарцисичних лідерів (звісно ж, найчастіше це чоловіки), які зловживають становищем заради власних інтересів, завдаючи шкоди не лише своїм жертвам, а й цілим організаціям. Для прикладу згадаймо Гарві Вайнштайна, співзасновника кінокомпанії Miramax, одного з найуспішніших і найвпливовіших голлівудських продюсерів. Талант Вайнштайна подарував світу такі кінофільми, як «Кримінальне чтиво», «Банди Нью-Йорка» і «Жорстока гра». Однак темний бік його особистості став приводом для скандалу в жовтні2017 року, коли лише за один місяць вісімдесят жінок висунули проти Вайнштайна звинувачення в сексуальному домаганні і зґвалтуванні. Звісно ж, ніхто не стверджує, що нарцисизм неминуче призводить до певних злочинних дій. Але, коли таке чинять впливові та успішні лідери, зазвичай до цього їх підштовхує їхній нарцисизм.

По-друге, хоча нарцисичні лідери часто демонструють блискучі результати відразу після їхнього призначення на керівну посаду, така продуктивність часто виявляється чимось на кшталт «медового місяця», після якого починається застійна фаза. Наприклад, керівники-нарциси (а особливо головні виконавчі директори) мають вищу заробітну платню, ніж їхніскромніші колеги на тих самих посадах, а також частіше підштовхують свої організації до сміливих придбань та екстравагантних інвестиційних рішень, які, на жаль, не впливають позитивно на коефіцієнт інвестиційної прибутковості бізнесу 1.

І хоча їхні сміливі ідеї надзвичайно привабливі, у нарцисичних лідерів часто виникають проблеми із втіленням планів у життя, тож вони можуть не довести почате до кінця. Коли настає час братися до роботи, таким керівникам часто буває складно мотивувати підлеглих і вести їх за собою. Частково у цьому винна їхня схильність до егоцентризму, яка загалом негативно впливає на лідерські здібності. Нарцисичним лідерам важко налагоджуватиконтакти з підлеглими, а через це вони не можуть створювати й підтримувати результативні команди та організації.

Хороший лідер прагне налагодити зв’язок зі своїми підлеглими і колегами, допомагаючи їм досягати успіху і випереджати суперників, але нарцисичний лідер працює лише на себе, щоб завжди бути попереду своєї команди. Такий керівник у кращому разі стане одина-ком, а в гіршому — паразитом для свого колективу.

По-третє, навіть коли організація усвідомлює вищеописані проблеми, їх дуже складно вирішити, поки на керівній посаді залишається нарцисичний лідер. Такі особливості характеру з роками майже не змінюються, тому марно просто очікувати, що людина виправиться.

Дослідження показують, що вже в дитинстві (навіть іще до чотирьох років) можна передбачити, яким буде рівень нарцисизму цієї людини в дорослому віці. Ця риса, як і багато інших фізичних та психологічних особливостей, також може бути спадковою 1.

Відомо, що нарцисичні лідери гірше навчаються, бо не здатні правильно сприймати критику. Вони схильні звинувачувати інших у своїх помилках і присвоювати собі чужі досягнення. Навіть якщо така людина помітить негативний відгук, то навряд чи візьме його до уваги і виправить свої помилки. Навпаки, імовірно, вона відреагує агресивно. Цю ситуацію ще більше загострює імпульсивний характер нарцисичних особистостей. Нездатність до самоконтролю призводить до того, що таким людям складніше працювати над собою.

Стикаючись із конструктивною критикою, більшість людей здатні стимулювати себе вчитись і боротися з контрпродуктивними, негативними гранями своєї особистості. Однак для цього вони повинні бути готові сприйняти негативний відгук про себе і використати нове знання для саморозвитку. А от нарцисизм дуже заважає такому способу мислення і поведінці.

Чому ми любимо психопатів?

А тепер поговорімо про інший, темний бік лідерства.

Про психопатію часто згадують тоді, коли мова заходить про політичних лідерів та відомих бізнесменів. На відміну від нарцисизму, психопатія — рідкісне явище: загалом у суспільстві психопатів лише приблизно 1 %. Але, попри це, психопатія стійко втримує увагу публіки та медіа.

Мабуть, одна з найголовніших причин нашого захоплення цим явищем полягає в майже надприродній здатності психопатів досягати успіху. Професор Роберт Гаер, один із першопрохідців у сфері кримінальної психології і співавтор книжки «Змії в костюмах» (Snakes in Suits), якось влучно зауважив, що «не всі психопати сидять у в’язницях; деяких можна зустріти в залі засідань» 1. Згодом він опублікував результати свого дослідження, яке виявило, що кількість психопатів на керівних посадах утричі більша, ніж у суспільстві загалом.

Результати одного з новіших досліджень, що ґрунтувалося на даних американських корпорацій, лякають іще більше: серед керівників приблизно 20 % психопатів (тобто кожен п’ятий) 3. Такі разючі коливання значень спричинені відмінностями методів, які різні дослідники застосовують для виявлення психопатії. Однак, як ми бачимо, усі погоджуються з тим, що психопатія значно збільшує шанси людини на успішну кар’єру.

То що робить людину психопатом? Перша визначальна риса — ослаблені моральні гальма. Крайній вияв цього — антисоціальні тенденції і прагнення порушувати правила, що для психопата може бути навіть «справою принципу». А коли він уже це робить, то не відчуває ні провини, ні докорів сумління, що інших людей стримувало б від повторення таких учинків.

Особистості, схильні до психопатії, частіше вдаються до ризикованих вчинків і форм поведінки, і це друга їхня визначальна риса. Наприклад, вони значно частіше пиячать, курять, вживають наркотики, ведуть безладне статеве життя і зраджують свого подружнього партнера. Звісно ж, не всі «адреналінові наркомани» належать до психопатів. Але переважна більшість психопатів у тому чи іншому розумінні — екстремали, і їхній притуплений інстинкт самозбереження часто створює багато проблем для них самих та для їхніх близьких.

Третя характерна риса психопатів — знижена емпатія. Їм байдуже, що думають або відчувають інші, хоч вони і здатні розуміти ці почуття. Саме тому психопатів часто описують як «холодних» людей. Найімовірніше, саме нездатність до емпатії — основна причина схильності таких осіб до аморальних учинків. Якщо вам байдуже до інших, поводитися просоціально, очевидно, значно складніше. Однак у психопатії є також і соціально привабливий аспект (це, мабуть, найяскравіша і найнебезпечніша риса серед усіх тих, які становлять темний бік лідерства). Саме завдяки йому психопат часто здатен досягнути блискучого кар’єрного успіху, особливо коли психопатія поєднується із зовнішньою привабливістю та інтелектом. Ні, психопати далеко не завжди розумніші й красивіші, ніж інші люди, але вони, безумовно, значно небезпечніші, коли володіють усіма цими якостями.

Деякі дослідження демонструють певний зв’язок між психопатією та вербальними вміннями. Справді, психопати часто бувають досить красномовними і переконливими. Серед позитивних якостей, які дослідники пов’язують із психопатією, є також висока стресостійкість.

Такі люди не лише вміють зберігати спокій в умовах психологічного тиску і швидше отямлюються після невдач, а й здатні стратегічно використовувати власні агресивнісхильності. Наприклад, мало хто називає Джеймса Бонда психопатом, але він демонструє цілу низку типових для такої особистості рис. Наприклад, нещадно вбиває людей за наказом британського уряду, і так виявляються його агресія та брак емпатії; також він спить із жінкамисвоїх ворогів (цього йому, звісно, вже не наказує ніхто — він чинить так задля власного задоволення).

Багато позитивних рис, як-от відвага і безстрашність, якими зазвичай захоплюється більшість людей, часто співіснують із психопатичними нахилами. Наприклад, під час останнього великого цунамі в Таїланді один австралійський бізнесмен став героєм медіа, бо врятував життя двадцятьох людей. Однак пізніше виявилося, що саме цього чоловіка роками шукалаавстралійська поліція — його звинувачували у збройних пограбуваннях 1. А британський пожежник, якого нагородили медаллю за героїзм після того, як під час терористичної атаки в Лондоні 2005 року він ризикував життям, рятуючи пасажирів з охопленого вогнем автобуса, тепер сидить у в’язниці: його засудили на чотирнадцять років за причетність до кокаїнової оборудки на 135 мільйонів доларів.

Ще небезпечніша особливість психопатичної особистості — здатність приваблювати до себе інших. Завдяки чарівності та майстерному вмінню пускати пил в очі такі люди часто стають лідерами. Ми одразу ж звертаємо увагу на психопатичних лідерів і запам’ятовуємо їх завдяки їхній харизмі. Знову ж таки, не всі харизматичні люди психопати, але чарівність, магнетизм і вміння здаватися кращими, ніж вони є насправді, притаманні більшості психопатів (докладніше про харизму ми поговоримо в наступному розділі).  Хоча серед психопатів є і чоловіки, і жінки, серед перших це явище значно поширеніше 1. На цю тему існує лише кілька досліджень, але з наявних даних можна зробити висновок, що психопатія втричі частіше трапляється серед чоловіків, ніж серед жінок, і різниця помітна вже тоді, коли вони досягають підліткового віку 2. Ця закономірність відображається у більшій схильності чоловіків до антисоціальної поведінки 3.

Хоч би про яку країну світу ми говорили, у в’язницях там сидітиме більше чоловіків, ніж жінок. Чоловіки більше схильні до насилля, домагань, кібербулінгу та інших видів цькування, відкритої агресії та ризикованої поведінки, яка може шкодити як іншим, так і їм самим(наприклад, смертельні ДТП). Якщо взяти до уваги такі статеві відмінності, цілком закономірним було б бажання бачити на керівних посадах жінок. Але все навпаки, адже ми не здатні протистояти чарам психопатів.

Якщо ваш керівник — психопат

Александр Нікс — засновник і колишній головний виконавчий директор політичної консалтингової компанії Cambridge Analytica, яка відіграла значну роль у визначенні результатів нещодавніх президентських виборів у США 1 та референдуму, пов’язаного з Брекзитом. Після карколомного кар’єрного злету та здобуття слави першопрохідця, дисидента і рок-зірки світу цифрового маркетингу, Нікс з’явився на скандальній плівці репортера під прикриттям. Той зняв одну з ділових угод Нікса, у якій фігурували провокація злочину, хабарі та працівники секс-індустрії. Цілком зрозуміло, що публіка була шокована, і зрештою Нікса зняли з посади. Та все ж такі риси характеру, як відчайдушність і жадібність, поєднані з відсутністю моральних дорого-

вказів, дуже корисні, коли вам потрібно нелегально використати сімдесят мільйонів профілів у Facebook, щоб поширити неправдиві новини, здатні змінити результати важливих виборів. Компанія оголосила про банкрутство в травні 2018 року, після того як Нікс, згідно з деякими твердженнями, отримав від неї вісім мільйонів доларів — свій «золотий парашут» 2.

Що трапиться з організацією, на чолі якої опиниться психопат? Як він керуватиме нею і які наслідки матимуть такі вчинки для його прихильників, колег та цілої організації? Хоча психопатична особа може здобути керівну посаду завдяки своїй харизмі, після цього вона навряд чи співпрацюватиме зі своїми підлеглими і буде для них джерелом натхнення. Такі лідери часто керують пасивно і занедбують навіть елементарні обов’язки — оцінювання роботи працівників, надання рекомендацій, винагородження підлеглих, заохочення командної роботи і визнання спільних досягнень. Одне слово, психопатія не впливає позитивно на лідерські здібності — навпаки, більшість психопатів не знають, що їм робити на чолі колективу. Психопатичні особистості також не бувають продуктивними працівниками. Вони не дуже сумлінні, часто нехтують термінами виконання роботи і вкрай неохоче беруть на себе відповідальність.

Такий набір негативних якостей пояснює, чому психопатичні лідериотримують негативні оцінки не лише від своїх керівників, а й від безпосередніх підлеглих. Навіть коли їм вдається справити враження надійних і сумлінних працівників, про відсутність лідерського потенціалу сигналізує низка ознак: невміння формувати команди і мотивувати працівників, небажання брати на себе відповідальність і визнавати свою провину, нездатність доводити почате до кінця, а також імпульсивність  і непередбачуваність. Згідно з іншими надійними даними, психопатія може бути пов’язана з ліберальним стилем керування, який іще можна назвати керуванням за «принципом невтручання». Команда, на чолі якої стоїть такийпсихопат, значно менше зацікавлена в роботі, тому працівники частіше вигорають і не демонструють задовільного результату.

Загалом психопатичні та нарцисичні лідери створюють у своїх організаціях подібні проблеми. Наприклад, психопатичні керівники також більше схильні до антисоціальних і контрпродуктивних моделей поведінки на роботі й можуть вдаватися до крадіжок, кіберлофінгу, ініціювати цькування когось із колег і прогулювати роботу. Це довів нещодавній метааналіз. Він підтвердив схильність психопатичних особистостей до цих та інших деструктивних форм поведінки, які зрештою шкодять їхнім колегам, командам та організаціям загалом. Схоже на те, що поверхові чари психопатичних та нарцисичних особистостей швидко розвіюються, а людина, яка раніше здавалася харизматичною, виявляється ненадійною і неприємною.

Цікаво, що зв’язок між психопатією та проблемними моделями поведінки на робочому місці поступово слабшає, якщо людина займає вищу посаду. Здається, що, опиняючись на керівній посаді, психопатичні лідери вчаться тримати під контролем свої деструктивні нахили. Але значно імовірнішим є те, що можновладним людям така поведінка просто сходить з рук (якщо їх взагалі можна спіймати на такому).

Дослідники стверджують, що ступінь антисоціальної і контрпродуктивної поведінки психопатичних лідерів також може залежати від того, наскільки вони ототожнюють себе зі своєю організацією. Тобто, якщо психопат відчуває міцний зв’язок із своєю фірмою, то поводиться стриманіше й раціональніше, і навпаки. Крім того, певне культурне тло також може заохочувати і винагороджувати патологічні форми поведінки, і це стосується не лише психопатів. Цікаво, що такі умови часто є творінням рук психопатичних лідерів, адже лідери змінюють культурне середовище за власним образом і подобою.

Тож у суспільстві психопатія породжує і підсилює саму себе. Психопатичні керівники створюватимуть умови, сприятливі для комфортного існування наступних поколінь психопатичних лідерів, а ті готуватимуть тепленькі місця для наступників. Це нагадує поведінку бактерій і паразитів у забрудненому або зараженому середовищі. Майкл Гаусман із компанії Cornerstone OnDemand та Ділан Майнор зі Школи менеджменту ім. Келлоґа Північно-Західного університету спробували порівняти, що економічно вигідніше: звільнити токсичного працівника чи взяти на роботу нового, який буде продуктивнішим. Вони працювали із неймовірною вибіркою: понад п’ятдесят тисяч працівників з одинадцяти фірм різних типів, які представляли різні комерційні сектори. Гаусман і Майнор звертали увагу на широкий спектр патологічних форм поведінки (кричущі порушення регламенту, випадки сексуальних домагань, насилля на робочому місці, шахрайство тощо).

Їхній аналіз виявив: у середньому економічно в чотири рази вигідніше звільнити проблемного працівника, ніж найняти сумлінного. Навіть якби організації пощастило знайти нового працівника-суперзірку (тобто такого, який належав би до 1 % найпродуктивнішихспівробітників), все ж звільнити поганого працівника було б удвічі вигідніше. Зважте також на те, що ці фінансові переваги визначали без урахування шкоди, якої міг би завдати токсичний працівник (витрати на судові справи, штрафи, а також падіння корпоративного духу). А якщо звичайний працівник здатен створити такий «ефект доміно», то уявіть, як може вплинути на організацію токсичний лідер, на плечах якого лежить значно більша відповідальність.

Як виявити психопата ще до того, як ви допоможете йому стати лідером

«Він ніколи не був найчарівнішою людиною з усіх присутніх у кімнаті, — сказала письменниця Діана Енрікес інтерв’юерці Національного громадського радіо США Террі Ґросс. — Навпаки, завдяки йому саме ви могли почуватися найчарівнішою людиною в залі. Повірити йому було надзвичайно легко, якщо ви хотіли йому вірити. І в цьому полягала магія його особистості» .

Енрікес обговорювала з пані Ґросс Берні Мейдоффа, про якого вона написала книжку з назвою «Чарівник обману» (The Wizard of Lies). Мейдофф був одним із найбажанішихінвесторів на Волл-стріт; експерти називали його фінансовим дисидентом і порівнювали зВорреном Баффеттом. Вихований у скромних умовах, із сякою-такою освітою, 1960 рокуМейдофф узявся за дрібні акції, розпочавши власну справу з п’ятьма тисячами доларівкапіталу. Спершу бізнес розвивався переважно завдяки зв’язкам свекра Берні. Пізніше, щобзмагатися з більшими інвестиційними фірмами, Мейдофф уперше застосував комп’ютер дляпоширення інформації. На основі цього інноваційного рішення згодом виросте фондова біржа NASDAQ, а Мейдофф стане її невиконавчим директором.

Решта історії добре відома: Мейдофф створює свою фінансову піраміду, яка стане найбільшим шахрайством у світовій історії, і збирає 65 мільярдів доларів із чотирьох тисяч восьмисот клієнтів. У 2009 році він зізнався в одинадцятьох тяжких злочинах, серед яких були махінації з цінними паперами, відмивання грошей і крадіжки, за що його засудили до 150 років ув’язнення. І хоча розмах злочинів Мейдоффа, безумовно, вражає, ще більш дивним є, мабуть, той факт, що він усе-таки потрапив у в’язницю, де з ним і спілкувалася Діана Енрікес. Люди такого рівня, як Мейдофф, ось так не програють.

Не дивно, що пересічній людині так складно розпізнати психопатію, адже колись її влучно називали «маскою здорового глузду» 1. Саме з цієї причини ми повинні усвідомлювати можливі ризики співбесід, під час яких оцінюємо потенціал кандидата лише на основі першого враження від спілкування з ним. Оманлива натура, безстрашність, поверхова харизма та майстерна здатність справляти потрібне враження гарантують психопатам неабияку перевагу під час співбесід. Навряд чи ви вирішили б одружитися з кимось після першого побачення. Тоді як можна обирати когось на керівну посаду лише на основі співбесіди, під час якої людина може вдати із себе будь-кого?

Психопатів складно розпізнавати, але існує спосіб виявити психопатію в лідера і водночас передбачити її наслідки для підлеглих цієї людини. Як це зробити?

Потрібно попросити працівників оцінити їхнього керівника за кількома основними критеріями психопатії.

Наприклад, під час одного дослідження людям пропонували перелік тверджень, якими вони мали охарактеризувати свого керівника. Серед цих тверджень були такі: може будь-кого виставити посміховиськом, обожнює підривати плани, не буває відвертим.

Науковці також розробили швидкі тести на психопатію, як-от коротка анкета «темної тріади». Вона складається лише з п’ятнадцяти коротких тверджень про опитуваного, але цього достатньо, щоб оцінити рівень психопатії. Ось деякі з цих тверджень.

Я вважаю себе екстремалом.

Я не люблю, коли мною керують.

Мені не знайоме почуття провини.

Люди, які виступають проти мене, завжди про це шкодують.

Звісно, опитувані можуть бути не до кінця щирими і подати себе менш психопатичними, ніж вони є, демонструючи просоціальні та конформістські грані своєї особистості. Але це стається рідше, ніж можна було б очікувати, і мало впливає на точність тесту.

Річ у тому, що люди з психопатичними схильностями часто або надто горді, щоб брехати в анкеті, або надтопишаються своєю життєвою позицією, щоб приховувати її. Вони не почуваються винними, і їх мало турбує, що подумає про них дослідник. Хоч би як там було, пасивні вияви психопатії (наприклад, поведінка в онлайн-світі, образ у соціальних мережах) також добре вивчені, тож нам не обов’язково покладатися винятково на анкети, щоб розпізнати психопатичні нахили людини, яка нас цікавить.

Наприклад, одне дослідження виявило, що кількість селфі, опублікованих у соціальних мережах, безпосередньо відображає рівень психопатії власника. Також її можна виявити за стилем мовлення або письма людини — у психопатичних особистостей він більш домінантний і наказовий; у ньому також часто помітні агресія і дратівливість. Звичка лаятися — ще один досить надійний показник психопатії. Із психопатією пов’язують також часті розмови про владу, гроші, секс і фізичні потреби, тимчасом як люди з низьким рівнем психопатії схильні більше говорити про родину, друзів і духовність. Одне слово, ми отримуємо досить багато інтуїтивних сигналів, які допомагаютьвирізняти психопатичних осіб з-поміж інших. Але, якщо перефразувати Фройда, іноді сигара — це таки просто сигара.