Джерело: The Washington Post

Майже рік тривала битва за місто Бахмут у Донецькій області. Зараз її називають однією з найкровопролитніших за час російсько-української війни, оскільки обидві сторони зазнали чималих втрат.

Україна не оприлюднює поточну кількість жертв. Але тисячі осіб загинули, і ще багато хто отримав поранення під час битви за Бахмут, попри те, що аналітики неодноразово заявляли, що він не мав стратегічного значення.

Протягом кількох місяців офіційні особи США радили Україні покинути місто. Але Україна встояла на захисті, перетворивши місто на клич: “Бахмут стоїть!”

П’ятеро військових, поранених у Бахмуті, розповіли свої історії The Washington Post у реабілітаційних клініках і лікарнях у Львові. Вони сказали, що ця жертва – потрібна.

Володимир Бойко, 32 роки, старший піхотинець 10-ї бригади

Фото: The Washington Post

10 серпня він був менш ніж за кілометр від росіян, коли біля нього пролунав вибух, уламки якого влучили йому в обидві ноги. Солдат, який стояв поруч, загинув миттєво, коли снаряд влучив йому в голову. Що стало причиною вибуху, Бойко точно не пам’ятає. Він лише пам’ятає, як його щиколотка звисає з решти ноги.

Йому ампутували нижню частину ноги. Він провів три місяці в ліжку, відновлюючись від осколкових поранень у спину. Йому знадобилося понад дев’ять місяців, щоб знову навчитися ходити з протезом ноги.

Навіть на лікарняному ліжку він продовжував спостерігати за битвою у Бахмуті.

“Це була м’ясорубка для обох сторін. Чесно кажучи, в якийсь момент ми билися за що, за руїни? Міста не залишилося”, – сказав він.

Бойко додав, що знищення Бахмута стало великою втратою для України, проте, утримання міста було тактично важливим.

“Я вважаю, що було важливо тримати їх там, де ми могли б їх зупинити”, — сказав він.

Іван Гарін, 47 років, старший солдат, 241 бригада

Фото: The Washington Post

До війни Іван Гарін був відомий тим, що брав участь у відкритті перших відомих японських ресторанів в Україні. Будучи буддистом, він вірив у те, що завдавати шкоди іншій людині – це погано.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Івана мобілізували. Його відправили до Бахмута готувати солдатам. Але оскільки його підрозділ втрачав все більше і більше людей, його командири запитали, чи може він приєднатися до окопів. Іван погодився.

“Я був недостатньо навчений для таких боїв. Є деякі солдати, які прагнуть воювати. Я не з тих. Але я розумів, що треба йти, треба боротися”, — сказав Гарін.

Трупи росіян усіяли окопи, захоплені його підрозділом; запах такий нудотний, що він не міг їсти кілька днів. Потім, 17 травня, безпілотник влетів йому прямо в груди. Його врятував бронежилет, але вибух відбив навушники. Він втратив свідомість на п’ять хвилин. Коли він прокинувся, то не чув.

Через два тижні до нього повернувся слух лише на 20 % і лише в правому вусі. Вдень чує, як дзвенять цикади; вночі він чує лише дзижчання дрона, що наближається.

Коли він згадує битву за Бахмут, він все ще вірить, що вона мала мету.

“Наша місія полягала в тому, щоб утримати Росію… щоб дати шанс новим бригадам. З якоїсь причини це мало статися”, — сказав він.

Денис Кривенко, 24 роки, старший солдат піхоти 57-ї бригади

Фото: The Washington Post

Колишній ливарник Денис Кривенко знав, що на нього чекає, коли його переведуть до Бахмута. Його друг уже був на передовій у місті і він дав головну пору Денису: “Починайте негайно копати траншеї. Від цього залежатиме твоє життя”.

3 січня його підрозділу сказали відійти з позицій у сусідньому селі. Коли вони відступали, просто перед ним впав снаряд. Він подивився вниз і побачив, що його руки немає. У нього не було однієї ноги, а друга була сильно понівечена. Двоє солдатів допомагали шукати його ногу і руку, але Кривенко кричав їм: “Тільки витягніть мене звідси!” Під обстрілами росіян чоловіки пронесли його понад кілометр.

Лікарі сказали його матері, що з ймовірністю 50% він не переживе операції. Зараз у Дениса протези на нозі та руці

Він відмовляється вірити, що росіяни контролюють Бахмут. Він досі підтримує зв’язок з українськими військовими поблизу міста і вважає, що вони продовжують бої.

“Єдине, про що я дуже жалію — це про всіх людей, яких ми втратили”, — сказав він.

Дмитро Устименко, 28

Фото: The Washington Post

Дмитро Устименко, який до війни працював в ІТ, знав, що бій за Бахмут буде найзапеклішим у війні. Обстріли були постійні, і солдати не мали часу на перерви.

“Ви воювали та билися водночас”, — сказав він.

Менш ніж через 12 годин після того, як його взвод прибув на свої позиції на північ від Бахмута, двоє його солдатів були вбиті.

Одного разу, коли росіяни спробували захопити невелике село біля Бахмута, Устименко опинився в перестрілці з російськими найманцями за контроль над одним будинком — воюючи з іншого боку спальні.

Коли нарешті прибула нова ротація солдатів, Устименко показував їм їхні позиції та йшов до бункера неподалік, коли російська ракета вибухнула поруч з його ногою. Після виснажливої ​​операції він сподівається отримати протез на нозі.

Хоча він знає, що це малоймовірно, він сподівається повернутися до свого підрозділу — можливо, щоб продовжити бої за Бахмут.

Богдан Яцун, 47 років, командир взводу 114 бригади

Фото: The Washington Post

Богдан Яцун розповів нам, що як командир взводу він знав, що від нього залежить моральний дух його частини. Щоб мотивувати своїх солдатів, він нагадав їм про їх місію.

“Поки ми ведемо цей дуже інтенсивний бій у Бахмуті, ми даємо шанс іншим силам зосередитися на інших напрямках, тренуватися та готуватися до контрнаступу”, — казав він їм.

16 травня він перебував у бункері дев’ятиповерхового будинку, готуючись до евакуації позицій свого підрозділу в місті, коли від вибуху розвалилася стіна і на нього впав бетонний блок. Він зламав таз в шести місцях. Лікарі сказали йому, що вони не можуть оперувати; замість цього йому доведеться лежати в ліжку протягом двох місяців, сподіваючись, що це заживе само собою.

Яцун, місцевий депутат у своєму місті під Києвом, сказав, що сподівається одужати та повернутися до своїх військ.

“Росіяни хочуть нас стерти. Тож немає іншого способу, як дати відсіч”, — сказав він.