Про його смерть зокрема повідомило видання The New York Times.

Бенджамін Б. Ференц, останній уцілілий прокурор Нюрнберзького процесу, який визнав винними нацистських військових злочинців в організації вбивства мільйона людей, а німецьких промисловців у використанні рабської праці в концентраційних таборах для побудови гітлерівської військової машини, помер у п’ятницю в пансіонаті для людей похилого віку з особливими потребами у Бойнтон-Біч (штат Флорида, США).

27-річний Ференц під час Нюрнберзького процесу, фото: архів Бенджаміна Ференца

Окрім засудження нацистських військових злочинців, він боровся за міжнародний кримінальний суд і закони про припинення агресивних воєн. Зокрема, Бенджамін Ференц публічно заявляв, що президент РФ Володимир Путін через російське вторгнення в Україну має бути “за ґратами” за свої воєнні злочини.

“Моє серце розбито. Все своє життя після Голокосту я намагався створити мир і гармонію в усьому світі для всіх людей, незалежно від їх раси або віросповідання. І ми досягли певного прогресу в цьому напрямку, створивши нові міжнародні кримінальні суди, викладаючи гуманітарне право в університетах. Але тепер ми бачимо, що те, що відбувається дуже схоже на те, що вже було: обстрілюються діти, вибухають будинки. Мені боляче бачити, що ми так мало винесли з Голокосту… і я сподіваюся, що ми скоро схаменемося”, – заявив він 16 квітня 2022 року в інтерв’ю CNN.

Бенджамін Ференц –  автор дев’яти книг і десятків статей, він вільно володів французькою, іспанською, німецькою, угорською та ідиш і виступав на всесвітніх конференціях миру. Ференца також багато цитували в інтерв’ю та він написав незліченну кількість листів редакторам.

У 2016 році він дав 1 мільйон доларів і пообіцяла ще мільйони для Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні для його Центру Саймона-Скьодта із запобігання геноциду.

Серед справ, які розглядалися за його участі в межах Нюрнберзького процесу – про людей, розстріляних або закопаних нацистами в Бабиному Яру під Києвом.

Бенджамін Ференц, праворуч, під час підписання угоди між Західною Німеччиною та Ізраїлем у Люксембурзі в 1952 році. Пан Ференц допоміг єврейським групам домовитися про репараційну угоду, за якою Західна Німеччина погодилася виплатити 822 мільйони доларів Ізраїлю та групам, що представляють тих, хто пережив Нацистські переслідування. Фото: Associated Press

Бенджамін Берелл Ференц народився 11 березня 1920 року в критому соломою будинку трансільванському селі Сомкута-Маре (нині – Румунія), у сім’ї Джозефа та Сари Легман Ференц. У мінливих кордонах епохи його сестра народилася угоркою в цьому ж будинку півтора року тому. Коли Бен був немовлям, родина втекла до Сполучених Штатів, щоб уникнути погрому євреїв після того, як Трансільванія була передана Угорщиною Румунії згідно з Тріанонським договором 1920 року. Його батьки були неписьменними, у Нью-Йорку багато років вони проживали в кримінальному районі.

“Я рано зрозумів, що хочу займатися профілактикою злочинності. Мене цікавила підліткова злочинність насамперед тому, що я був оточений неповнолітніми злочинцями”, – згадував Ференц.

Він навчався у середній школі на Манхеттені, але посварився з деканом через відмову відвідувати уроки фізкультури й не отримав диплома. У 1940 році закінчив безкоштовний Міський коледж із відзнакою та отримав стипендію в Гарвардській школі права, де навчався під керівництвом відомого юриста Роско Паунда.

Здобувши юридичну освіту в 1943 році, Ференц був призваний до армії та став рядовим зенітно-артилерійської частини. Він приєднався до вторгнення в Нормандію в 1944 році і воював у Франції та Німеччині. У 1945 році армія визнала його юридичну підготовку та експертизу воєнних злочинів, і його призначили до штабу Третьої армії генерала Паттона, а потім для розслідування щойно звільнених концтаборів у пошуках доказів воєнних злочинів.

Те, що він побачив, закарбувалося в пам’яті. У Бухенвальді він сказав: “Я бачив крематорії, які все ще працюють. Тіла померлих від голоду лежали на землі. Я бачив жахів війни більше, ніж можна адекватно описати”.

У Маутхаузені він знайшов викривальні бухгалтерські книги, які вів нацистський комендант, про кількість і те, як щодня вбивали в’язнів, про голодні пайки та про жахливі умови в бараках, уражених вошами. Сержанта Ференца звільнили з армії в Німеччині наприкінці 1945 року.

На завершальному етапі війни Ференц здобув популярність як наймолодший обвинувач на післявоєнному Нюрнберзькому процесі.

Виконуючи зобов’язання союзників щодо притягнення військових злочинців до відповідальності, у Нюрнберзі, де нацистські мітинги святкували прихід Гітлера до влади в 1930-х роках, було проведено 13 судових процесів. Під час першого та найважливішого судового процесу, що відбувся в 1945 і 1946 роках, Міжнародний військовий трибунал засудив 24 вищих керівників Третього рейху, серед них Германа Герінга, призначеного наступника Гітлера, який покінчив життя самогубством напередодні страти, і військового командира Вільгельма Кейтеля, який був повішений. Головним прокурором був помічник судді Роберт Х. Джексон з Верховного суду Сполучених Штатів.

12 наступних судових процесів у Палаці правосуддя в Нюрнберзі поставила німецьких суддів, лікарів, промисловців, дипломатів і менш високопоставлених військових керівників на лаву підсудних у справах, які курував наступник судді Джексона, генерал Телфорд Тейлор. Ференц отримав обвинувачення у сумнозвісній справі Einsatzgruppen, яка через приголомшливу кількість жертв була названа найбільшим судовим процесом щодо вбивств в історії.

Це була справа проти 22 нацистів, у зокрема шістьох генералів, які організовували, керували та часто приєднувалися до бродячих винищувальних загонів СС — 3000 вбивць, які безпосередньо та опосередковано які зібрали та вбили мільйони осіб на окупованих нацистами землях: інтелігенцію всіх націй, політичних і культурних діячів, представників дворянства, духовенства, вчителів, євреїв, ромів й інших “небажаних осіб”. Більшість з них були розстріляні, інші задушені газом у мобільних фургонах.

Масштаби вбивств жахали: серед них 33 771 чоловіків, жінок і дітей, розстріляних або закопаних живцем в Бабиному Яру; дводенна ліквідація 25 000 латвійських євреїв із ризького гетто; дике видовище в Литві, коли євреїв убивали ломом, в той час, як натовп радісно вигукував, а акордеон грав марші та гімни.

Розгортаючись у 1947 і 1948 роках, судовий процес над айнзатцгрупами став першою судовою справою пана Ференца.

Усі обвинувачені були засуджені за воєнні злочини та злочини проти людяності. Чотирнадцять були засуджені до смертної кари і двоє до довічного ув’язнення. Проте зрештою було виконано лише чотири страти, що було типовим для Нюрнберзького процесу: засудження, суворі вироки та пізніше пом’якшення.

Пан Ференц у документальному фільмі 2019 року “Переслідування зла: надзвичайний світ Бена Ференца”, Фото: Робін Утрехт

Його мрія про трибунал для судового переслідування військових злочинців була частково реалізована в 2002 році зі створенням Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Проте, суд не виправдав його сподівань.

“Нюрнберг навчив мене, що створення світу толерантності та співчуття буде довгим і важким завданням”, — згадував Бенджамін Ференц. “І я також дізнався, що якщо ми не присвятимо себе розробці ефективного світового права, той самий жорстокий менталітет, який зробив можливим Голокост, одного дня може знищити весь людський рід”.