З одного боку, звісно, є поширена думка: хто керує США, той керує світом. Тому як не стежити за тамтешніми виборами? Обов’язково треба стежити.
Але, з іншого боку, рівень залученості співвітчизників до чужих політичних ігор разюче не відповідає ні географічній, ні культурній дистанції, яка відділяє Україну від США. Все-таки реальний вплив, який американський президент міг або хотів би чинити на українську ситуацію або баланс сил у війні на Донбасі, сильно відрізняється від його уявного впливу.
В реальності США роблять в Україні та для України рівно стільки, скільки готова зробити будь-яка американська адміністрація — хоч республіканська, хоч демократична. У фантазіях же багатьох українців глава Білого дому подібний Бетмену від геополітики, який одним тільки накладенням санкцій може повалити ненависний путінський режим і покінчити з проклятою війною і корупцією в Україні. Втім, з корупцією можна і почекати. Тільки з війною.
Власне, віра у великого Іншого, якому не байдужі наші проблеми і який досить могутній, щоб ці проблеми вирішити, і рухає в основному тим пильним інтересом, який тримає українців прикутими до новинних стрічок – що там в Неваді і Пенсільванії, чи всі бюлетені порахували ? Ця ж віра довгі роки була причиною того, що Путін і Лукашенко були куди популярнішими політиками в Україні, ніж будь-який вітчизняний політик міг собі помріяти. Вона ж розгойдує гойдалки народної любові-ненависті до кожного новообраного глави держави: поки президент новий, він Інший; але в міру впізнавання і звикання народ все більше зміцнюється в думці, що ніякий він не інший, а такий же, звичайний, як усі, тобто одночасно лиходій, і безпорадний, не може нічого. Несіть наступного.
Треба сказати, що віра у всемогутнього Іншого не є суто українською рисою. Швидше це загальна властивість незрілих особистостей і спільнот. Та що далеко ходити. Прямо зараз Дональд Трамп люто вимагає зупинити підрахунок голосів, тому що, на його думку, це не підрахунок, а змова підступних демократів, які змовились з журналістами, главами штатів і виборчкомів і інших негідників усіх мастей. Трамп щиро себе відчуває жертвою, якого пригнічує колективний Інший. І категорично не згоден прийняти електоральні наслідки власних дій. Які, до речі, ще й не зовсім катастрофічні: лише кілька відсотків різниці в рівні підтримки.
Однак принаймні в одній психологічній установці українці й, наприклад, американці кардинально відрізняються. Йдеться про довіру до себе. Саме з довіри до самого себе виростає людська переконаність в тому, що його картина світу, його цілі, його проблеми мають значення і заслуговують на увагу. Саме на довірі до себе будується здатність діяти від свого імені й у своїх інтересах. Уміння жити «тут і зараз», не витрачаючи час і сили на абстрактні захоплення якоюсь геополітикою, теж забезпечено самодовірою.
Наше повсякденне життя, життя звичайної людини у звичайному українському місті чи селі, недвозначно вказує на самовідчуження і самонедовіру. Одне з психологічних досліджень українських територіальних громад виявило, що люди категорично відмовляють будь-якій владі в праві розпоряджатися долями їх території. Але і самим собі в цьому праві вони теж відмовляють. Так і живуть на нічиїй землі роками, десятиліттями, поколіннями.
Америка в цьому сенсі виглядає, звичайно, прилаштованою в “добрі руки”.
Є, звичайно, в цій нашій залученості в заморські події відгомін любові давати непрошені поради. О, це чудова народна забава, яка вбиває всіх зайців відразу. І дозволяє на мить відчути свою перевагу над тим, кому радять, і проявити найкращі свої якості — доброту, чуйність, мудрість, і розважитися трохи, адже чужі біди — це як бразильський серіал, дивлячись який можна прожити кілька цікавих життів, не встаючи з дивана. І все це — абсолютно безкоштовно, ні наслідків, ні відповідальності.
Але, знову ж таки, нерозумно вважати, що в непрохані поради люблять гратися тільки в Україні. Скрізь люблять. Просто в Україні занадто мало інших цікавих розваг. Облаштування власного життя в наших краях – це аж ніяк не весело. Принаймні для тих, кому гіркий досвід підказує, що американські вибори є значно дієвішим інструментом змін в Україні, ніж власне українські.
