Про це повідомляють #Букви.

Леонтович народився 1 (13) грудня 1877 року у селі Монастирок (зараз це Немирівський район Вінницької області) у сім’ї священнослужителя. Любов до музики йому прищепили батьки. Тато Миколи, Дмитро Федорович, вмів грати на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, а також був керівником хору семінаристів. Мама композитора, Марія Йосипівна, любила співати. Саме вона прищепила сину любов до українських пісень.

Микола Леонтович, фото з відкритих джерел

Коли Миколі Леонтовичу ще навіть не виповнилось 15 років, він закінчив Шаргородське початкове духовне училище. Після цього продовжив навчання у Подільській духовній семінарії. Саме тут він навчився грати на різноманітних музичних інструментах, вивчив хоровий спів та почав займатись обробкою народних пісень. 

Після закінчення навчання почав викладати у школах Поділля церковний спів, музику, чистописання, арифметику. Також Леонтович видав дві збірки “Пісень з Поділля” та взяв за дружину інтелігентку з Волині Клавдію Жовткевич.

Вже у 1904 році Леонтович з сім’єю переїхав на Донбас, де викладав музику та співи. Проте, через тиск влади, яка звинувачувала його у подіях революції 1905-1907 років, був змушений повернутись на Поділля.

Осінню 1908 року Микола Леонтович почав працювати у Тульчинській жіночій єпархіальній школі та став очільником місцевого відділення товариства “Просвіта”.

В той самий час композитор написав такі свої шедеври як “Коза”, “Ой сивая зозуленька”, “Женчичок-бренчичок”, “Піють півні”, “Козака несуть” та “Праля”.

Хорова обробка народного “Щедрика” була створена у 1914 році. Вже у 1916 році “Щедрик” в обробці Леонтовича прозвучав у виконанні хору Олександра Кошиця. Пізніше хор Кошиця не один раз виступав зі “Щедриком” за океаном.

“Щедрик” набув такої популярності за кордоном, що американський композитор українського походження Пітер Вільховський написав до мелодії англійський текст “Carol of the Bells”, який і досі є однією з найвідоміших різдвяних композицій у світі.

Під час перебування у Тульчині Микола Лентович познайомився з іншим видатним композитором Кирилом Стеценком. Завдяки сприянню останнього, на зламі 1918-1919 років Леонтович із родиною переїжджає до Києва. Тут він організовує першу українську національну хорову капелу і народну консерваторію.

Проте, коли Київ потратив під контроль білогвардійців, Миколі Леонтовичу довелось переховуватись від переслідувань. В листопаді 1919 року, пішки та в тонкому літньому пальті він був змушений повертатись до Тульчина.

Микола Леонтович з дружиною Клавдією і дочкою Галиною, 1905 рік, Фото: Вінницький обласний краєзнавчий музей

В останні роки життя композитор займався своїм першим великим симфонічним твором. Це повинна була бути народно-фантастична опера “На русалчин Великдень”. Проте, завершити її Леонтовичу так і не судилось. Вже через 50 років її завершив та інструментував композитор Микола Скорик.

Унаслідок постійних бойових дій та під тиском радянської політики, родина Леонтовичів жила досить бідно. Часто їм не вистало грошей навіть на їжу та одяг:

“На ньому було старе пальто, а на голові — шапка, яку його дружина пошила зі старого одіяла. Сіро-чорні штани з величезними латками. Але він ніс гостинець для мене — калачі”, – розповідав один із колег Леонтовича, який бачився з ним незадовго до вбивства композитора.

Такі нестерпні умови життя змусили Миколу Лентовича зібрати кошти для виїзду за кордон. Композитор зміг купити квитки, проте виїхати із радянської України йому не вдалося.

Вранці 23 січня 1921 року, коли Микола Лентович був в гостях у свого батька-священника, він загинув від пострілу із гвинтівки просто у нього на очах. Фатальний вистріл здійснив чекістський агент Афанасій Грищенко. 

Згідно з матеріалами, які стали доступними уже в часи незалежності України, Грищенко сам напросився в дім Леонтовича з проханням переночувати. Уже вранці він вбив композитора та пограбував оселю. На момент смерті Миколі Леонтовичу було 43 роки.