Про це повідомила дружина Білецького та журналістка Тетяна Даниленко.
За її словами, Олена Білецька була дуже сильною та вольовою жінкою.
“Вони з чоловіком, татом Андрія, обоє інженери електронно-обчислювальних машин, спортсмени. Баскетболістка і легкоатлет. У 90-их на заводах припинили платити і щоб прогодувати сімʼю, Олена Анатоліївна пішла в бізнес. Останній з яких — піцерію — продала, коли режим Януковича кинув Андрія за ґрати”, — написала журналістка.
Вона розповіла, що перший день повномасштабного вторгнення Олена Білецька зустріла на операційному столі. Перед великою війною їй діагностували рак.
“Вийшовши з наркозу, дізналася, що син воює проти ударного угрупування росіян на Київщині і створює з нуля новий підрозділ. Як патріотка Харкова Олена Анатоліївна хотіла лікувати тільки там, ніяких закордонів: “не хочу, щоб мій син думав, де на це взяти гроші, нехай ліпше шукає на хлопців”. З великим труднощами нам вдалося привезти її в Київ. Я вагітною разом із нею оббігала всю нашу державну онкологію і, здається, із жалості більше до мене, ніж до себе вона поступилася принципами і погодилася на приватну клініку в Києві”, — розповіла невістка.
За її словами, у перші місяці вторгнення, коли припинилася вся логістика, в клініці, де лікувалася Білецька, почали закінчуватися медикаменти, їжа та медтехніка. Даниленко додала, що тоді лікарі та персонал “жили біля пацієнтів”, а Олена Анатоліївна настільки з ними здружилася, що лікарі приїхали до неї на похорон.
Вона підкреслила, що Олена Білецька зробила все від себе залежне, щоб здолати недугу. Даниленко написала, що лікарі також зробили “можливе й неможливе”, і рак “фактично” було подолано, “але сил на життя не лишилося”.
“Вона дуже боялася померти, не побачившись з Андрієм. Його несподівано викликали на зустріч із командуванням в Київ вперше за довгий час. Усі разом, із Северином ми поїхали в лікарню. Зазвичай малюк стукав у двері і вривався у палату першим, чим її дуже веселив. Цього разу він вперше дійшов до дверей і почав плакати, кричати “ні”. На її змученому обличчі все одно сяяла щаслива усмішка. Олена Анатоліївна запевняла, що їй нічого не болить і все добре. Наступного дня ми по черзі з нею сиділи, але вже було очевидно, що людина згасає. На ніч поїхали додому. За кілька годин подзвонили з лікарні, що все. Останні два місяці вона жила на силі волі, щоб ще раз побачитися із сином. Останні години вона трималася, щоб не померти на його очах”, – написала вона.
