Що таке філософське консультування і як воно може допомогти впоратися з життєвими проблемами, – Vice

Про це йдеться у матеріалі видання VICE.

У 399 р. до н. е., коли Сократа судили за безбожність і розбещення афінської молоді, батько західної філософії сказав у своїй промові: “Непізнане життя не варте того, щоб жити”.

Постулат про те, що пізнане життя є більш гідним і повноцінним, відтоді став наріжним каменем філософії, і зараз знаходить нове застосування. Філософське консультування колись займало доволі вузьку нішу, але вже сьогодні перетворилося на практику, яка активно розвивається. Люди з академічною філософською освітою прагнуть стати сучасними “сократами” на ринку праці, допомагаючи своїм клієнтам досліджувати власні переконання й цінності у пошуку шляху до кращого життя.

Свідченням того, що філософський консалтинг стає “мейнстримом”, стала стаття у весняному номері журналу, що видає Опра Вінфрі – “O, The Oprah Magazine”. У ній журналістка Дженніфер Кінг Ліндлі розповідала про те, як вона ходила на зустрічі до філософів-консультантів, шукаючи відповіді на екзистенційні питання, обумовлені пандемією.

“Я мовчки сиділа на дивані з келихом вина і поринала у філософські думки”, – пише Ліндлі. “Чи все гаразд з таким моїм життям, як зараз? У мене й раніше бувала депресія, яку я долала за допомогою терапії та ліків. Тут все було зовсім інакше; тут відчуття були більш екзистенційними”. Ліндлі характеризує філософів-консультантів як “особистих тренерів для розуму та душі”.

JAVIER PARDINA / STOCKSY

До певної міри ми всі філософуємо у своєму житті. Ми стикаємося зі стражданням, і ми маємо вигадати спосіб, у який його подолати, щоб розібратися з головними питаннями життя. Філософія є основою наших переконань про те, що таке любов і дружба, що таке змістовне життя і що таке сім’я, що таке справедливість та етика.

Проте сучасна практика філософського консультування сама стикається з непростими філософськими проблемами, як-от, чим, власне, воно може допомогти людям та якими є кордони між філософськими “проблемами життя” та сферами психології та психіатрії, до яких люди звертаються, щоб зарадити своїм переживанням.

Психологія значною мірою “поглинула” філософію у підходах до того, як люди в наші дні намагаються зрозуміти себе, свої цілі, почуття та реакції на світ. Замість етики та доброчесності ми говоримо про способи виявлення прихильності та мови любові.

Для багатьох людей поза релігією психологи – це ті, до кого ми звертаємося з конкретними проблеми. Чи варто мені розлучитися? Що мені робити, коли немає задоволення від роботи? Як мені поліпшити стосунки з мамою? Саме тому філософське консультування може стати новим способом пошуку відповідей на такі запитання.

Фото з відкритих джерел

Водночас постають і нові, ще складніші запитання: у чому, власне, суть філософської проблеми життя і чим вона відрізняється від емоційної проблеми, яку краще розв’язує психологія? Чи є філософське консультування заміною або доповненням терапії? Чи філософський порадник – це просто лайф-коуч із дипломом доктора філософії?

Психіатрія все частіше звертається до філософії, і практика філософського консультування може як поєднувати наявні підходи до лікування психічного здоров’я, так і просто доповнювати їх.

У США чимале невдоволення спричиняє те, як працює сфера послуг лікування психічного здоров’я – через надмірний акцент на діагностиці та використанні медпрепаратів. На користь філософського консультування свідчить те, що формується запит та відбувається пошук іншого способу оцінки нашого психічного життя, сенсу та вищої мети (за Платоном).

Фото з відкритих джерел

Близько двох років тому Джо Пінго, 47-річний житель Іллінойсу, відчув важке екзистенційне виснаження, з яким він раніше ще не стикався. За його словами, це було схоже на порожнечу: докучливу, постійну думку про те, що він, поведінковий терапевт, живе та працює марно.

Як поведінковий лікар-терапевт, він спробував використати когнітивні методи, які раніше спрацьовували у роботі з його пацієнтами, але цього разу вони не допомогли. “У мене ж не було ніякої травми до цього, жодних проблем у стосунках з батьками, – дивувався Пінго. – Мене просто не полишала ця думка про беззмістовність усього того, що відбувається зі мною”.

Це були проблеми філософського характеру, тож він звернувся до Моніки Вільхауер, філософа-консультанта. Вільхауер допомогла Пінго замислитися над тим, чому він саме так сприймає світ, і він вже засумнівався щодо власних думок про безглуздість життя. А ще вона познайомила його з твердженнями відомих мислителів, які билися над подібними проблемами (як-от екзистенціалісти).

“Тут ти не просто сидиш з кимось і говориш: ось що про подібну ситуацію казав Сартр, – пояснює Пінго. – Тут це радше відбувається: “Сартр так висловлювався про марноту життя, але подумаймо, як ви можете використати його думки в практичному сенсі, щоб зарадити собі?”

Думка про те, що філософія повинна мати практичний застосунок і має визначати наш спосіб життя, панувала ще в часи Сократа.

У 1990-х роках П’єр Граймс заснував “філософський акушерський рух”, що ґрунтувався на позиції Сократа, висловленій в діалозі Платона “Теетет”. Ідея полягає в тому, що кожна людина має свою власну внутрішню філософію, і завдання філософа полягає у тому, щоб допомогти людині “народити” власну правду.

Німецький філософ Герд Б. Ахенбах, який відкрив філософську практику в Бергіш-Гладбаху поблизу Кельна, почав першим використовувати цей підхід сучасної філософської практики у 1980-х роках. Ахенбах писав, що філософська практика не є терапією, хоча вона може мати терапевтичний ефект, з чим погодився Пінго.

Німецький філософ бачив у цьому альтернативу психологічній консультації, але ніяк не її заміну. Про практику Ахенбаха написали місцеві ЗМІ, і філософи по всьому світу почали відкривати подібні власні консультації.

Фото з відкритих джерел

Історія заснування філософського консалтингу в США дещо складніша. Провідними фігурами американського філософського консультування вважаються Елліот Коен і Лу Маринофф.

У 1991 році Маринофф працював в Університеті Британської Колумбії в Центрі прикладної етики. Це була дослідницька посада, але йому часто доводилося спілкуватися зі ЗМІ як експерту з етики. Згодом до центру почали звертатися люди, які шукали нагоди поспілкуватися з філософом.

“Люди зверталися до нас не по чіткі рекомендації, а в пошуках розуміння, бо ми не говоримо людям, що їм робити”, – каже Маринофф. Це був початок його роботи як філософа-практика, і в своїй практиці послуговувався тим, що філософія має допомагати людям із проблемами, які пов’язані не з психічними захворюваннями, а з їхнім життям. У 1999 році він написав книжку-бестселер “Платон, а не “Прозак”!: застосування вічної мудрості до повсякденних проблем”.

Подібним чином почав свій шлях і Коен. Шукаючи способи змінити людські життя, він зрозумів, що академічна філософська наука мало пристосована до розв’язання буденних людських проблем. У 1980 році він заснував “Міжнародний журнал прикладної філософії”, аби знайти способи застосування університетської академічної філософії в реальному світі.

Перша міжнародна конференція з філософської практики в 1994 році зібрала практиків-філософів, які до цього проводили розпорошені дослідження. “Саме там ми усвідомили себе як цілісну спільноту, ми зрозуміли, що закладаємо основу нового руху”, – говорить Маринофф. І філософська практика – це справді новий рух.

На початку 2000-х років питання щодо філософського консалтингу призвело до юридичної тяганини між Мариноффом та Сіті-коледжем з Нью-Йорка, де він, відповідно до рослідування Times 2004 року, працює на посаді професора філософії.

Згідно з документами тоді виникла певна невизначеність щодо розуміння поняття “філософське консультування”. “Хоча “філософський консалтинг” не піддається чіткому визначенню, саме це поняття є центральним питанням у цій справі”, – зазначали правники у своєму висновку щодо справи. Зрештою, саму справу було закрито.

Чимало проблем, що спонукають людей шукати філософської консультації, насправді мають саме філософський характер. Кілька років тому нью-йоркський музикант Маттео Лібераторе відчув, що його практики медитації не узгоджується з ідеями свободи волі. Медитація передбачала, що він отримує можливість відсторонено споглядати за своїм розумом і думками, однак він відчував, що це суперечить ідеям детермінізму.

Лібераторе звернувся до філософа-консультанта Ріка Репетті, і вони обговорили його внутрішній конфлікт. Лібераторе не отримав чіткої відповіді, яка б могла допомогти примирити для нього медитацію та детермінізм. Однак він дізнався, що тут не може бути простих відповідей, і що про це розмірковували чимало інших філософів. Після філософських консультацій Лібераторе звернувся ще до лікаря-терапевта, який виявився учителем медитації.

“Я вважаю, що ця робота варта зусиль, і багато клієнтів намагаються краще зрозуміти, прояснити, опрацювати та визначити свої власні переконання про себе, світ і ситуацію, у якій вони опинилися, – каже Аваіс Афтаб, психіатр, що теж займається філософією та веде колонку про критичну психіатрію в Psychiatric Times.

У своїй книжці “Нові рубежі у філософській практиці” Роксана Креймер і Херардо Прімеро розмірковують про те, чи вдасться філософському консалтингу стати справді міждисциплінарною сферою чи він буде подібний до псевдонауки.

“Філософське консультування також вже набуло певних ознак типової псевдонауки, оскільки воно не виявило зацікавленості в перевірці власних тверджень за допомогою емпіричних досліджень”, – зауважують автори. Навіть якщо філософська консультація не завдає психічної шкоди, вважають Креймер і Прімеро, тут є застереження щодо втрати грошей та часу заради практики з невизначеною користю, на відміну від наявних способів, що вже здолали випробування часом.

Я вирішила спробувати філософські консультації, щоб побачити, як це відбувається. Якщо вірити Вільхауер, то це зовсім не схоже на читання лекції в університетській аудиторії; філософія виявляє себе в дискусіях. “Я стаю товаришем, який вислуховує їхні проблеми, а потім каже: “Гаразд, я помітила, що ця конкретна проблема з’явилася через ось цю конкретну думку чи уявлення. Зберімо це до купи й обговоримо”, – пояснює вона.

Коли Алекс Гуч, філософський консультант з Великої Британії, замислився щодо започаткування власної філософської консультації, він для початку відвідав кількох інших філософів, і виявив, що усі вони мають різні підходи. “Немає двох однакових підходів”, – стверджує він.

Фото з відкритих джерел

43-річна Софія з Брукліну спробувала усі види терапії — від психодинамічної до когнітивно-поведінкової. Коли вона проходила психотерапію, та допомагала їй зрозуміти своє минуле і те, що відбувається з нею зараз. А когнітивно-поведінкова терапія допомогла їй зрозуміти, чого б вона хотіла позбутися у своєму житті. “Я все це пройшла, і це дуже допомогло, але мені здавалося, що чогось усе ж не вистачає”, – каже вона.

Вона вважала, що філософський консалтинг може стати підсилювальною практикою, що нарешті з’єднає усе докупи. “Він допоміг мені взятися за розв’язання проблем, яких я намагалася уникнути”, – говорить Софія.

Пітер Раабе, філософський консультант з Канади, присвятив свою дисертацію дослідженню та обґрунтуванню філософського консалтингу як форми терапії для того, що він назвав “психічними захворюваннями”.

“Я завжди використовую слова “так звані”, тому що психічні захворювання насправді не є реальними”, – стверджує він.

Раабе переконаний, що між розумом і мозком є відчутна різниця, і що філософи “не можуть вправити вам мізки, але можуть допомогти людям налаштувати розум”.

“Сфера лікування психічного здоров’я загалом створена для того, щоб з’ясувати, що з вами, власне, не так”, – каже Маринофф. “Якщо ви йдете до психотерапевта, то вони ж навчені намагатися одразу визначити, що з вами не так. Їх усіх контролюють великі фармацевтичні корпорації та страхові компанії. Вони мають встановити діагноз, інакше їм не заплатять. Тому вони просто повинні знайти, що з вами щось не так”.

Вимоги до філософського консультування дуже високі з огляду на факт того, що він не є частиною медичної інфраструктури, і тут немає механізмів стримування, противаг і відповідальності. Маринофф каже, що він цим не переймається.

“За 30 років моєї практики жоден з моїх клієнтів не подав на мене до суду, – пояснює він. – За 30 років у цій спільноті я не чув про жоден судовий позов проти філософа-консультанта. Як і не було через них жодного випадку самогубств, тому що, повірте мені, про це б уже написали в усіх газетах”.

Оскільки послуга філософського консультування залишається поза сферою послуг лікування психічного здоров’я, вона не підлягає страхуванню і доступна лише людям, які мають вільний час і гроші.

Вартість філософської консультації варіюється від 80 до 250 доларів за сеанс.