Українська економіка за кожен день карантину втрачає $300-500 млн, і на цьому тлі вже лунають прогнози, що в 2020 році наша країна втратить 10% ВВП. Світ також у кризі, вже звучать невтішні передбачення про втрату через пандемію коронавірусу цьогоріч мінімум 1% загальносвітового ВВП, або ж $2,7 трлн.

Як Україні відновити економіку після фіналу пандемії коронавірусу, рецепта ще нема. Знайти його можна в такому історичному прикладі, як відновлення економіки країн Заходу після епідемії іспанського грипу 1918-1920 років. Про цю епідемію знають як про причину 100 мільйонів смертей. Але маловідомо, яких втрат “іспанка” завдала економіці постраждалих країн – від 4,4% до 6% тодішнього ВВП світу. Сьогодні це еквівалент $3 трлн.

Також маловідомо, що іспанський грип викликав тривалу економічну рецесію в постраждалих країнах. Європа після І світової війни відновлювала свою економіку набагато довше, ніж після більш руйнівної ІІ світової війни. Для країн-переможців різниця складає 3,4 роки та 1,4 роки, для переможених – 9,7 років та 4,4 роки. Найкраще подолали кризу після фіналу іспанського грипу США зразка 1920 року – стимулювання торгівлі зі світом завдяки експортно-кредитним агентствам і вливання дешевих грошей у промисловість через банки. Так варто діяти й Україні зразка 2020 року, аби подолати “коронавірусну” рецесію.

Ім’я хвороби

Існує кілька версій походження іспанського грипу. Але їх поєднує одна економічна передумова – падіння загального рівня життя на тлі І світової війни, і як наслідок – погіршення якості харчування та послаблення імунітету.

Вперше про іспанський грип як вид хвороби стало відомо в травні 1918 року. Але тоді про це воєнна цензура Британії та Франції воліла говорити як про “незвичну форму сезонного грипу”. А її поширення пояснювати диверсією німців, які самі стали нестійкими до сезонних спалахів хвороб через погане харчування. Справді, харчування солдат Німеччини було суттєво гіршим, аніж солдат Антанти – 2500 калорій на добу проти 4 тисяч. Основною стравою німецької армії тоді була горохова каша із салом. Так було не лише внаслідок морської блокади, але й через невдалі експерименти німців у сфері аграрної політики.

Поліцейські в Сіетлі під час епідемії “іспанки”

У 1915 році уряд Німеччини сподівався на рекордний врожай картоплі і не хотів, аби зібране пішло на корм у свиноферми. Тому майже всіх свиней у Німеччині наказали здати на забій. Розрахунок не вдався: німці залишились і без свиней, і рекордного врожаю картоплі не трапилось. Містяни рятувалися від голоду поїздками за їжею в село, а уряд Німеччини штампував для господинь брошури із розряду “як намолоти каву із жолудів” і “тарілки мити не варто, аби не вимити залишки дорогоцінних калорій”.

У 1918 році до Німеччини почалися поставки продовольства з України. Але домовленість була лише на 1 мільйон тонн зерна та 40 тисяч тонн цукру: стільки українці нині з’їдають за півтора місяця. Для боротьби із епідемією іспанського грипу Німеччина змогла дозволити собі лише закрити рух трамваїв у містах. Тоді ще тривала світова війна, і зупинка економіки означала автоматичний програш.

За класичною версією, грип став “іспанським”, бо його виявили власне в Іспанії. Точніше – саме в цій країні преса вперше заявила про “епідемію небаченої форми грипу”. Цікаво, що іспанці називали хворобу “неаполітанський матрос”, а фразу “іспанський грип” вигадала французька преса. Іспанія за І світової війни зберігала нейтралітет, завдяки чому економіка росла.

Наприклад, за 1913–1917 роки добування вугілля та виплавка металів збільшились удвічі, зайнятість на транспорті та промисловості виросла на дві третини, експорт таких товарів – на 50%. Збільшився навіть експорт тканин – від 50 млн песо до 130 млн песо за рік. Але при цьому на нові виробництва йшли працювати переважно незаможні селяни, які кепсько харчувались, тому мали слабкий імунітет. Навіть робота на промисловості не давала гідного рівня життя через інфляцію: за 1913–1920 роки уряд надрукував + 100% до грошової маси країни, яка досягла 3,9 млрд песо. Специфіка тодішнього виробництва передбачала скупчення великої кількості людей на малій площі. Це, відповідно, було “стимулом” для швидкого поширення “іспанки” всередині країни. А також – і передачі вірусу до країн – основних торгових партнерів Іспанії, наприклад до Франції.

Китайські робітники. Булонь

Із 2014 року на Заході поширеною стала версія, що в Європу “іспанський грип” принесли китайські трудові мігранти, а сам вірус походив насправді із китайської провінції Шаньсі.

Начебто в цій провінції європейські лікарі ще в 1911 році виявили аномальну форму грипу, смертність від якої була в 20-30 разів вищою, ніж за звичайного грипу. Але організовувати карантин влада Шаньсі не стала, бо не бачила в цій епідемії чогось надзвичайного.

Після початку І світової війни країнам Європи стало не до епідемологічних спостережень за Китаєм. Але Піднебесна стала потрібна як джерело дешевої робочої сили, аби замінити чоловіків у Франції та Англії, яких забрали в армію. Під цю справу в 1916 році організували Китайську трудову армію. Наприкінці 1917 року із порту Шаньдун до Європи мали доправити 25 тисяч китайських робітників. Але рейси не відбулись, бо суден не вистачало.

Взимку 1917/18 року китайські робітники чекали свого вивозу в тісних припортових бараках, які стали сприятливим середовищем для поширення вірусу. За задумом, китайців мали доправити морем спочатку до західного узбережжя Канади, потім залізницею – до східного узбережжя Канади, а звідти вже – на суднах в складі конвою до Франції. Такий ланцюжок обрали, аби зменшити загрозу, що судна із китайцями по дорозі до Європи потоплять німецькі субмарини. Уже на етапі руху суходолом Канади було виявлено масові захворювання китайських робітників. Але їх все одно довезли до Франції і навіть не ізолювали на карантин. Спалах нової епідемії в Європі став закономірним.

Напевно, шукати одразу в 1918–1920 роках якогось єдиного пояснення походження іспанського грипу не стали, бо наслідки епідемії, демографічні та економічні, виявились в рази катастрофічніші. Наприклад, фондовий ринок розвинутих країн зазнав краху, його сумарна капіталізація впала на 25%. Чим вищою була смертність від “іспанки”, тим стрімкіше падав ВВП. Італія виявилась “лідером” в Європі і за кількістю смертей – 1,7% населення, або ж 650 тисяч осіб, і за падінням ВВП за час епідемії –  на 22%. Фондовий ринок просів на антирекордні 69%.

Смертність в США була найвищою серед розвинених країн Заходу – 675 тисяч осіб, або 0,6%, і при цьому ВВП за час епідемії впав на 12%. Тодішня американська преса стверджувала, що в окремих штатах торгівля упала на 40-70%, залежно від виду товару, а добування вугілля – на 50%, через  високу смертність серед шахтарів. Більш того – діти, які перехворіли “іспанкою”, потім заробляли в середньому на 5-7% менше, ніж їх повністю здорові однолітки.

Сент-Луїс. США

Найбільше у світі від іспанського грипу загинуло в Індії – 7% всього населення, або 18,5 млн осіб. Чисельність індійських селян скоротилась на 8%, через що валове агровиробництво в Індії за час пандемії впало на 3,3%.

В Україну “іспанка” прийшла навесні 1918-го. Поширення грипу пов’язують із переміщенням німецької армії. В результаті захворіло 50% населення по всій країні, на Полтавщині від неї загинуло 25 тисяч людей. Повних даних по країні немає.

Повчання з Кембриджу

Минуло сторіччя, але в експертів досі нема обгрунтованого пояснення, чому епідемія “іспанки” викликала таку руйнівну рецесію.

Наприклад, автори тому 2 “Кембриджської економічної історії Європи Нового та Новітнього часу” заявляють, що у всьому винна протекціоністська політика тодішніх урядів Європи. Мовляв, після ІІ світової війни економіка Заходу відновлювалась швидше якраз завдяки відкритості урядів країн для вільної торгівлі, і як наслідок – вільного руху капіталу.

Але ті ж самі автори стверджують, що “завершення І світової війни ознаменувалось відмиранням “дешевої” ліберальної держави, а відтак – і збільшенням ролі держави в економіці загалом”. І якраз із цієї фрази можна вивести обгрунтованіше пояснення тривалого економічного спаду після епідемії “іспанки”. Уряди країн йшли на “економічний протекціонізм” насправді для того, щоб зміцнити власну політичну владу. А вона їм була потрібна, аби виконати завдання “не втратити під час виходу із рецесії людей більше, ніж померло після епідемії”. Але не всі уряди із таким завданням впорались.

Яскравим прикладом невдалого виходу із рецесії після іспанського грипу стала Німеччина. Ця країна витрачала на І світову війну щороку 20% свого ВВП, щомісячні воєнні затрати в 1918 році сягали 4 млрд марок. Після завершення війни фондовий ринок Німеччини упав на 78%. Таке падіння трапилось не лише через пандемію “іспанки”, але й через накладені на переможену країну гігантські репарації – 226 млрд марок.

Теоретично за відсутності інших несприятливих до 1924 року німецька економіка могла би повністю відновитись до рівня 1913 року, продовжити свій ріст, і так виплата репарацій Антанті не була би гострим питанням. Але проблема якраз в тому, що в 1921 році уряд Ебергарда поспішив збільшити податкове навантаження на німецький бізнес у 13 разів. Це пояснили “заборгованістю по репараціям”, хоча ту ж Францію цікавили не прямі фінансові виплати, а поставки матеріальних цінностей – залізнична техніка, вугілля, великі судна. В підсумку до 1929 року Німеччина змогла використати свій економічний потенціал лише на 80%. А збільшення податкового тиску допомогло створити міф про “приниження нації через репарації”, який зокрема допоміг прийти до влади Адольфу Гітлеру.

Прикладом вдалого подолання економічного спаду після “іспанки” були США. Уряд цієї країни просто не відступив від своєї політики вливання дешевих грошей через банки в промисловість, а також – державної підтримки експорту. При цьому відбувалась конвеєризація виробництва, яка дозволяла продуктивніше використовувати робочу силу та уникати нових масових заражень на робочому місці.

Графік смертності від іспанки у США

У 1915 році США мали експорт пшениці в розмірі $68 млн, суднобудування – $100 млн, літакобудування – $2 млн, а потужності металургії були задіяні тільки на 35%. Союз із Антантою та участь в І світовій війні дали Америці суттєве оживлення економіки. У 1918 році літаків було випущено на $175 млн, суден та кораблів – на $1,4 млрд, а експорт пшениці виріс до $668 млн. При цьому в США відбувалась емісія грошей: про це свідчить факт, що в 1918 році ВВП країни склав $76,4 млрд у поточних цінах, і $46,7 млрд – в цінах 1914 року.

На цьому тлі уряд США в травні 1918 році утворив Військово-фінансову корпорацію, таку собі експортно-кредитну агенцію, яка мала субсидувати оборонні заводи та зовнішні поставки. Побічною функцією також була штучна підтримка державних облігацій, на що в 1918 році було витрачено $378 млн при сумарному бюджеті в $0,5 млрд. (Схожий спосіб дії в нас встигли назвати “пірамідою ОВДП”).

У травні 1920 року Військово-фінансову корпорацію ліквідували із мотиву, що повернення до глобалізованого світу вимагає прихильності вільній торгівлі. А восени того ж року – відновили, бо на тлі внутрішнього економічного спаду США вирішили посилити свою вагу в світовій торгівлі. До 1923 року промисловість отримала $354 млн кредитів, що заодно підтримало і банківську систему США.

Завдяки проактивній торгівельній політиці перспективні ринку світу американцям падали буквально в руки. Наприклад, за 1920-1929 роки вага США у поставках до Канади виросла від 6 до 14%, у поставках до Китаю – від 8 до 11%. Сумарна вага США та Канади у світовій торгівлі за 1913-1929 роки виросла від 15% до 20%, у той час як вага Європи впала від 58% до 48%. Середня продуктивність праці одного працівника за 1921-1929 роки виросла на 15%. І так США почали повільний, але вірний рух до своєї економічної потужності.

Який план обрали для економіки України, щоб справитися з наслідками пандемії коронавірусу, дізнаємось буквально в понеділок, 30 березня, після позачергового засідання ВР.