Росія і Україна домовилися про мирову угоду з газових питань. Контури угоди відображені в тристоронньому меморандумі, підписаному нашою країною і Росією за участю представника Європейського Союзу. За визнання позову в Стокгольмському арбітражі і виплату 2,6 мільярда доларів Україна зобов’язується припинити судові розгляди з «Газпромом» і відкликати інші позови, загальна сума яких перевищує 12 мільярдів. Натомість Росія дає гарантії щодо транзиту газу по території України на 5 років.

Зрозуміло, що представники влади підносять підписання цього меморандуму в якості перемоги. Говорячи про те, що дана угода – це максимальний результат, якого ми могли добитися за нинішніх обставин. Адже контракт 2009 року спливає, а Європі необхідно продемонструвати що Україна залишається надійним партнером.

Розбирати деталі підписаного документа можна довго. Профільні енергетичні експерти зараз аналізують економічні наслідки меморандуму. Однак деякі моменти насторожують навіть акуратних фахівців.

Перш за все, не може не хвилювати, що завізований документ фактично відображає спільну російсько-німецьку концепцію врегулювання суперечок, яку Берлін спільно з Москвою просував останні п’ять років. Минулим політичним керівництвом України ця концепція трактувалася не інакше як пропозиція про почесну капітуляцію на газовому фронті.

У меморандумі зафіксовано, що 2020 року «Газпром» зобов’язується прокачати через українську ГТС не менше 65 мільярдів кубометрів газу. За наступні – не менше 40-ка мільярдів. 40 мільярдів кубів на рік – це нижній поріг рентабельності української ГТС. Більш того, саме 40 мільярдів кубів – це орієнтовний мінімальні обсяг прокачування газу по нашій трубі після вводу в експлуатацію Північного Потоку – 2.

Тему транзиту газу неможливо відокремити від теми санкцій проти Північного Потоку -2. Всі останні п’ять років Україна відстоювала в Вашингтоні необхідність запровадження санкцій, грунтуючись на декількох тезах.

Перша – “Газпром” не є незалежним господарюючим суб’єктом. Ця компанія використовується Росією в якості міжнародної економічної зброї для просування російських політичних інтересів.

Друга – питання транзиту газу через Україну неможливо розглядати поза контекстом російської агресії. У разі, якщо Північний Потік – 2 запрацює, Україна втратить важіль впливу на Росію. Національна безпека України залежить від транзиту газу, оскільки необхідність української ГТС для забезпечення Європи газом є стримуючим фактором планів Росії щодо повномасштабної військової операції проти нашої країни.

США звичайно ж завжди були зацікавлені в тому, щоб обмежити російський вплив на європейський газовий ринок для того, щоб забезпечити власні позиції для американського газу в Європі. Однак саме Україна взяла на себе функцію геополітичного обґрунтування санкцій. І фактично готувала грунт для того, щоб санкції США виглядали виправданими саме з точки зору стримування російської агресії.

Виходячи з цього, контекст підписання російсько-українського меморандуму наступного дня після введення санкцій проти СП-2 стає ще більш дивним. Адже в питанні німецько-російська концепція вирішення спорів використовувалася Москвою і Берліном як контрпропозиції Вашингтону. Ви не вводьте санкції проти газопроводу, а Берлін і Москва гарантують обсяги транзиту через Україну.

Що стосується інших зобов’язань України відповідно до підписаного меморандуму, то обґрунтувати їх логічно неможливо. Адже для того, щоб підписати транзитний договір не треба йти на відкликання позовів до “Газпрому”. Рішення Стокгольмського арбітражу на 2,6 мільярда доларів компенсації вступило в силу. І гроші Москва була зобов’язана повернути без додаткових умов.

Транзитний договір “Газпром” так само був би змушений підписати без будь-яких поступок з боку України. Адже зупинка будівництва “Північного потоку -2” внаслідок санкцій поставила Кремль в безвихідне становище залежності Росії від української ГТС.

Всі ці нестиковки можна пояснити тільки одним. Досягнуті домовленості не мають нічого спільного з економікою. Меморандум є саме політичним документом, усвідомлено підписаним для тогою, щоб зіграти в піддавки Кремлю.

Найдивніша деталь, яка підтверджує цю гіпотезу міститься в кінці меморандуму – прізвища. Першим з нашого боку в цьому списку стоїть прізвище помічника президента Андрія Єрмака. З російської сторони – віце-прем’єра уряду РФ Дмитра Козака.

Саме першість цих двох прізвищ в нібито газовому документі говорить про те, що ми маємо справу саме з політичним пактом між командою Зеленського і Путіним. Неофіційний куратор зовнішньої політики Зеленського і його російський візаві – чиновники, які відповідають за всі переговори з питань війни і Донбасу між Банковою і Кремлем. І якщо підпис віце-прем’єра уряду РФ вписується в коло його посадових повноважень, , то підпис Єрмака – неможливо пояснити ніякою формальною державною логікою.

Адже помічник президента України не має ніяких формальних повноважень щодо підписання будь-яких документів, які повинні мати юридичну силу для уряду України. З точки зору Конституції і права – це нонсенс. Зате наявність цього підпису легко пояснюється логікою кланово-апаратною.

Фактично підписаний документ є відкритою і публічною частиною якоїсь “понятійкі” між Банковою і Кремлем. Адже своїм взаємодіями Єрмак і Козак підривають інший ланцюжок комунікацій з Кремлем щодо українського питання – лінію Суркова і Медведчука.

Крізь цю призму підписаний в Мінську меморандум виглядає як частина якоїсь таємної угоди між адміністрацією Зеленського і Козаком. І піддавки в які зіграла наша країна спрямовані саме на те, щоб посилити позиції Козака в його внутрішньо кремлівскій аппартній грі.

Допускаю¸ що натомість Єрмаку обіцяні якісь поступки з боку Росії. Наприклад, в питанні обміну заручників. Або розведення військ. Треба тільки допомогти Козаку і все буде вирішено. Так само повернення Росією грошей за позовом Стокгольмського арбітражу дозволить уряду України закрити зростаючу бюджетну діру. Яка тільки збільшується на тлі зупиненої в зв’язку з розглядами по “Привату” програми МВФ.

Те, що очевидно не розуміють Єрмак і Зеленський – російські обіцянки можуть так і залишитися обіцянками. А єдиним відчутним підсумком газового меморандуму стане капітуляція України в газовій війні з Росією. Капітуляція, що не мотивована ніякими об’єктивними факторами.

Зеленський і його команда забувають одну просту деталь. Які б конфлікти всередині Кремля не відбувалися, останнє слово в питаннях агресії проти України завжди залишається за Путіним. Ми напевно не знаємо навіть про те, чи не є так званий конфлікт між Козаком і Сурковим російською інформаційною спецоперацією. Спрямованою на те, щоб залучити Зеленського і Єрмака в траєкторію вигідних Кремлю рішень. Змусити їх повірити в те, що в Москві є якась група “хороших поліцейських”, через яких можна вирішити всі проблеми.

Війна – шлях обману. І поки що все виглядає так, що використовуючи цей заповіт Сунь Цзи Кремль зразково-показово розвів наше політичне керівництво як кошенят. І тут звичайно ж не можна не нагадати всім учасникам “понятійкі” з української сторони, особливо Андрію Єрмаку, про те, що їх дії швидко підпадуть під 365 статтю “Перевищення повноважень” Кримінального кодексу України на наступний же день після зміни внутрішньополітичної ситуації в країні.

Втім, новина про те, що на наступний день після підписання меморандуму п’ять українських компаній підписали договори на пряму закупівлю газу у “Газпрому” наштовхує нас на ще один висновок. Висновок про те, що програш України і втрата наших стратегічних позицій у війні проти Росії може бути дуже добре оплачений Кремлем. Упевнений, з часом ми дізнаємося про те, хто збагатився на поразці України і хто справді вирішив заробити на війні. Серце української політики дуже примхливе. А всі таємні договори  колись стають явними.