Перше. Військовий колектив. На будь-якій роботі є колеги й співробітники. Безумовно. З часом ти їх запам’ятовуєш, починаєш вітатися й цікавитись їхнім життям, ділитися своїм. Було таке? Сподіваюсь, що так. Але в армії трохи інакше. Бо тут усі – колеги й поняття “підтримки”, “співпереживання”, “взаємодії” вбудовані одразу. Є лише декілька простих індикаторів: мультикам чи піксельна форма на людині, задовбане й невиспане обличчя й загострене почуття сарказму. Все. Це 100% свої. Ти можеш цю людину бачити уперше в житті. Цілком ймовірно, що й востаннє водночас. Але ти запросто купиш йому чи їй каву, відсиплеш набоїв або зіллєш трохи дизелю в каністру. Бо треба. Бо сьогодні допоміг ти, а завтра допоможуть тобі. Також тебе запросто пригостять цигаркою, кавою чи обідом на будь-якому блокпосту чи опорному пункті. Знайдуть спальне місце, або підвезуть. Дадуть пароль від “Старлінка”. Бо свої. Це круто. Це надихає.

Друге – максимальна “корпоративна” емпатія. Повір, якщо ти – у камуфляжі й зустрів такого самого військового “бідолагу” десь посеред вокзалу у Дніпрі чи на фронтових дорогах Авдіївки або Запоріжжя – вам однозначно буде про що поговорити, поділитися емоцією. Та й помовчати разом також. Бо пройшли ви плюс-мінус одне й те саме лайно, пережили тотожні емоції й запросто готові їх вивалити на співбесідника й почути його військове “лайно”. Бо цікаво. Бо свої. Обов’язково знайдеться кого разом виматюкати, а кого – мовчки згадати, дивлячись у небо. І не важливо зовсім, хто перед тобою буде: піхотинець, десантник, нацгвардієць чи “спецура” з ССО чи ГУРу. Усі в одному котлі варимося. Рівень військової емпатії просто зашкалює, й це круто, щиро. Тобі сподобається той процес.  

Третє. Вже про матеріальне скажу трохи. Нині – це гроші, так. З лютого 2022 року нам усім підняли грошове забезпечення й ввели додаткову винагороду: 30 тисяч за службу в підрозділі (просто, що ти такий гарний існуєш) або 100 тисяч за участь у бойових діях на лінії зіткнення. І хай в мене кине камінь той, хто не назве гарні гроші перевагою. Звісно, зараз ця ситуація дещо змінилась щодо надбавки у 30 000 гривень, яку раніше отримували всі військовослужбовці, незалежно від місця перебування, натомість станом на сьогодні коло отримувачів скоротили до тих підрозділів, які перебувають на “другій лінії”. Проте 100 тисяч “бойових” так само виплачують усім, хто бере безпосередню участь у бойових зіткненнях, а фінчастини вже розібрались у новій системі нарахування забезпечення, і неприємні казуси є винятком, а не повсюдним явищем. У будь-якому випадку, в нинішній економічній ситуації – в армії цілком конкурентні зарплати. 

Безумовно, частина цих коштів піде на підрозділ: треба ремонтувати й обслуговувати волонтерські машини, треба облаштовувати позиції та побут, треба купити старлінк (підкреслити жирним чорним маркером!), треба, треба, треба. І це нормально. Держава не здатна покрити усі потреби мільйонного війська й компенсує це високою зарплатнею, щоб ми були здатні автономно існувати й не лише закривати “дірки” побуту, але й балувати себе гарним спорядженням, смачною їжею чи зручним дорогим взуттям, яке явно не дозволили б собі в період АТО чи ООСу. І давай чесно, на ці “потреби підрозділу” піде 10-20% від нашого заробітку. За умови, що усі скидаються, звичайно. А решта коштів – тобі коханому. І далі вже на свій розсуд. Більшість кидає батькам й дружинам, частинку – собі на цигарки, енергетики й смачненьке щось. Але факт лишається фактом – рівень заробітної плати дозволяє існувати й підтримувати “на плаву” свою сім’ю. І погодься, в умовах інфляції та далеко не ідеального військового ринку праці – то приємний та важливий бонус.

Четверте. Чистота думок й вчинків. Це вже не про емоції чи матеріальне. Це, вибачте за зайвий пафос, про філософське. Що я маю на увазі? Що в армії усі святі – на думки та вчинки? Та ні, частіше навпаки. Усі ж ми люди. Грішні. Але чистота певна є. Вона усюди тут. Люди дуже щирі, люди часто кажуть правду й здатні на вчинки. На ті вкрай банальні, але так же вкрай важливі речі, які нам заборонено чи обмежено в цивільному житті правилами етикету чи здоровим глуздом. Тут же дозволено усе. Просто тому що є “зараз”, є “сьогодні”. Існує лиш “момент”. Поняття “завтра” чи навіть “через пару годин” може просто не бути, адже пакет ворожого РСЗВ чи залп мінометної батареї… він не обирає. Ну ти зрозумів, про що я. Якщо потрапиш на бойовуху – переконаєшся. Чесно. Тобі сподобається та щирість людей довкола.

Які ще плюси? Та певно і все. Я спеціально не буду розписувати про адреналін та ейфорію під час боїв та залежність, яку вони обов’язково викличуть. Бо то далеко не у всіх той адреналін випливає у щось хороше й приємне. Також я не підніму тему військової дружби. Не солідарності й колективу, а саме дружби. Бо друзів занадто важко втрачати там й краще не дружити взагалі. Гарний знайомий. Побратим. Цього й достатньо. Краще не заводити друзів. Сам собі краще зробиш у перспективі. 

Потрапивши в лави армії, ви будете забезпечені максимально відкритими й дружелюбними емоціями (штаб не рахуємо, там завжди свої правила й інтриги), шаленою емпатією, грошима й картбланшем на вираження думок та вчинків. Аналізуючи своє життя, ловлю себе на думці, що почав по-справжньому жити лише в армії, а дозволив собі жити, як хочу – з початком повномасштабного вторгнення. Тому не треба боятися армії та війни й бачити у ній лише погане, страшне й пекельне. Воно там є, безумовно. Але ж у кожної монетки є інша сторона, правда? І тут вона просто ох#єнна. Доброї тобі ночі. Дякую за увагу.