Порівнюючи з початком російсько-української війни у 2014 році, українська влада зразка 2022-го перебувала в розкішних (якщо це слово взагалі можна використати в контексті війни) умовах – її легітимність була безспірною, зовнішня підтримка – безпрецедентною, владна структура монолітною як ніколи раніше, стан бюджету дозволяв реалізовувати багатомільярдні інфраструктурні проєкти навіть після двох років пандемії та локдаунів, рейтинги в суспільстві хоч і падали впродовж останнього року, але все ще залишались достатньо високими, щоб практично будь-які рішення отримували якщо не схвалення, то хоча б прийняття у суспільстві.
Крім того, в української влади зразка 2022-го року була ще одна “розкіш” – знати про можливості та наміри ворога, спочатку з дипломатичних каналів та завдяки обміну даними розвідок, а згодом навіть зі сторінок західних ЗМІ, де російське вторгнення в Україну було топ-темою за тижні до його початку, а деякі видання публікували навіть детальні карти майбутнього нападу.
Адже поінформованість щодо обсягів та напрямків вторгнення означає можливість вжити саме тих заходів, які будуть достатніми для стримування ворога. Хоча б для того, щоб виграти час для розгортання більш масштабних сил, не розмінюючи для цього міста і села, які встигне захопити ворог, і не витрачаючи ресурсів там, де загрози немає. А у випадку об’єктивної неможливості зупинити просування ворога на якихось напрямках – хоча б евакуювати населення та все цінне, що можливо вивезти, демонтувати інфраструктуру, яку зможе використати ворог, замінувати можливі напрямки просування врешті-решт.
З матеріалом The Washington Post та недавнім інтерв’ю Дмитра Кулеби Дмитру Гордону, де міністр закордонних справ підтвердив, що з жовтня 2021 року він та голова ОП Єрмак чули заклики “копати траншеї” буквально та загалом були поінформовані про плани РФ, публічна риторика української влади кінця 2021 та початку 2022 року постає в новому світлі – не як спроби розгадати, що ж задумала Росія насправді, а як слова людей, яким це достеменно відомо. Тому буде пізнавально пригадати ці заяви.
Олексій Данілов 2 листопада 2021 року у коментарі Радіо Свобода щодо публікації видання Politico, яке з посиланням на супутникові фотографії стверджувало, що Росія збільшила кількість військ і військової техніки біля українського кордону, заявив: Йде свідома дезінформація всього суспільства. Скажімо так – те, що вони там пишуть, не відповідає дійсності. На сьогодні це не відповідає дійсності. Ми спостерігаємо за всіма процесами, це дезінформація і нам незрозуміло, для чого вони це роблять… Що буде завтра, ми не знаємо, на сьогодні такої концентрації, такого скупчення того, що вони пишуть, там цього немає.
Володимир Зеленський 26 листопада 2021 року під час пресмарафону зазначав: Я вважаю, що ситуація точно не гірша, ніж була навесні. Я вважаю, що кількість військових там [на російсько-українському кордоні] зараз менша. Вважаю, що їх більше, ніж на момент припинення вогню, про який ми домовлялися. Ми бачимо дуже часту ротацію. Це саме для того, що показувати нам, показувати інформаційно, показувати для супутників, що йде стягування.
Олексій Рєзніков 4 грудня 2021 року заявив, що накопичення Росією сил недостатньо для того, щоб “шокувати” українців, тому “менш виражена” реакція української влади, ніж на Заході, не є розбіжностями в оцінці небезпеки: [З 2014-го року] російська агресія не припинялася і стала частиною повсякденного життя. Ми стали байдужими до невпинного потоку кремлівської дезінформації і звикли до спроб російського керівництва відмовити Україні в праві на існування. Щоб нас шокувати, потрібно щось більше, ніж чергове нарощування російської військової потужності. В той же час він зазначив, що російське вторгнення може розпочатись наприкінці січня 2022 року: Наша розвідка аналізує всі сценарії, включно з найгіршими, вона зазначає, що ймовірність масштабної ескалації з боку Росії існує. Найімовірнішим часом досягнення готовності до ескалації буде кінець січня. Наголошую, ескалація є ймовірним сценарієм, але не обов’язковим, і наше завдання — відвернути його.
Уже 22 грудня 2021 року Олексій Данілов не заперечував наявності російських військ біля українського кордону, але запевняв, що президент та вище військове керівництво країни тримає ситуацію на контролі: Ми розуміємо, що там відбувається, і у разі загострення, – це не може відбутися миттєво, умовно кажучи, сьогодні на сьогодні, для цього треба готуватись, – все це ми відслідковуємо. У нас додатково з’являються ресурси, і територіальна оборона, за необхідності, дасть обов’язково відсіч агресору. Зброю треба тримати змащеною. Бажано нею не користувались, але за необхідності всі громадяни знають що треба робити.
Андрій Єрмак 11 січня 2022 року британському Channel 4 заявив, що не має сумнівів про те, що абсолютна більшість українського населення захищатиме Україну: Перш за все, я абсолютно впевнений, що більш ніж 90% нашого населення будуть тут і будуть захищати нашу країну. Якщо це трапиться, це буде вироком для НАТО і великою проблемою, тому що всі західні країни повинні будуть пояснювати своїм громадянам, чому вони вели перемовини так довго, а це (напад – ред.) трапилося. Ці слова очільника ОП суперечать коментарю самого президента виданню The Washington Post, що повідомлення населенню про неминуче вторгнення РФ призвело б до масової паніки та втечі (як, власне, весь подальший розвиток подій).
Володимир Зеленський 19 січня 2022 року у відеозверненні нагадав, що російсько-українська війна почалась 8 років тому і нічого нового тут немає: А в чому, власне, новина? Хіба це не реальність уже 8 років? Хіба вторгнення почалось не у 2014? Хіба загроза масштабної війни з’явилась тільки зараз? Ці ризики існують не один день. І вони не стали більшими. Більшим став ажіотаж навколо них. І зараз активно нападають не на нашу землю, а на ваші нерви. Щоб у вас було постійне відчуття тривоги. Всім нашим громадянам, особливо похилого віку, потрібно це зрозуміти. Видихнути. Заспокоїтись. Не бігти по гречку і сірники.
Тоді ж прозвучала фраза про шашлики на день перемоги, яку часто закидають президенту: Що робити вам? Тільки одне. Зберігати спокій, холодну голову, впевненість у своїх силах, у свої армії, у нашій Україні. Не накручувати самих себе, на все реагувати мудро, а не емоційно! Не думати тривожно і постійно: “Що ж буде завтра, що ж буде в майбутньому”. А знати. Розповідаю. 22 січня ми відзначимо День Соборності України. Відкриємо Запорізький міст. За рік – збудуємо найбільшу трасу в Україні від Ужгорода до Луганська. Будемо будувати дороги, мости, школи, стадіони, вагони, літаки і танки. Вакцинуємо переважну більшість населення. В квітні – відзначимо Великдень. В травні як завжди – сонце, вихідні, шашлики, і звісно – День Перемоги. А далі літо. Ми будемо здавати ЗНО, вступати до університетів, планувати відпустку, копати городи, одружуватись і гуляти весілля. А далі осінь. Де сподіваюсь – ми будемо вболівати за нашу збірну на Чемпіонаті світу з футболу в Катарі. А далі зима. І будемо готуватись до новорічних свят. Як завжди, 31 грудня усією родиною зберемось за столом. І я впевнений, що у новорічному зверненні скажу: “Дорогі українці! Ну я ж говорив? Ми молодці!” Ми не панікували. Не піддавались на провокації. Ми були спокійними, сильними і зустрічаємо наступний Новий рік. Без паніки. Без страху. Сподіваюсь – без вірусів. І щиро вірю – без війни. Слава Україні!
Уже 20 січня 2022 року Андрій Єрмак змінив позицію з переконання у готовності 90% населення України захищати рідну землю на необхідність всіляко уникати паніки та мінімізації ризиків для людей: Ми вживаємо всіх необхідних заходів, щоб бути готовими до будь-якого розвитку подій. Але при цьому тримаємо холодну голову, щоби мінімізувати ризики для людей. Паніка ще нікому не була добрим другом. Збереження виваженої позиції необхідно, щоб об’єктивно оцінювати ситуацію та добиватися того, що відповідає нашим інтересам.
Володимир Зеленський 28 січня 2022 року під час пресконференції з представниками іноземних ЗМІ зауважив: Ми можемо “втратити” економіку нашої держави, але перш за все – люди. Ймовірність атаки є, вона нікуди не поділася. Вона була у 2021 році така сама. У 2020 році вона була меншою. У 2019 році, після “нормандського формату”, вона була ще меншою. Позавчора була зустріч радників “нормандського формату”. Я вважаю, що ймовірність (вторгнення – ред.) висока … але якщо все це не політичний театр, це кроки до діалогу щодо мирного врегулювання. Потрібно дуже обережно висловлюватися щодня, щохвилини, щомиті про те, що завтра буде війна.
Олексій Рєзніков 3 лютого 2022 року похвалився, що західні партнери вже не вживають слово “невідворотне” в контексті російського вторгнення: Хочу звернути увагу, що і наші західні партнери, стратегічні партнери, змінили свою риторику. Ви можете почути це у заяві прессекретаря Білого дому. Сьогодні ми отримали дуже важливий сигнал, що нарешті слово “imminent” як “невідворотній” стосовно можливого вторгнення, вже не застосовується в офіційній риториці… Загроза є, ризики є, але загрози невідворотного вторгнення станом на цей момент не спостерігається.
Давид Арахамія, 15 лютого 2022 року в етері ток-шоу “Право на владу” звинуватив провідні американські видання у розповсюдженні “відвертих фейків” щодо можливого вторгнення Росії в Україну: Потрібно проаналізувати, яким чином провідні ЗМІ почали розповсюджувати інформацію гірше, ніж Скабєєва та Соловйов. Ці відверті фейки в CNN, Bloomberg та WSJ… Це все нам потрібно вивчити, тому що це є елементами гібридної війни. За його словами “істерія” американських ЗМІ коштує Україні 2-3 мільярди доларів щомісяця.
17 лютого 2022 року Володимир Зеленський в інтерв’ю РБК-Україна, відповідаючи на питання щодо гарантій безпеки для України зауважив, що збільшення витрат на армію перешкодить будівництву доріг: Сьогодні вже ні в кого немає стовідсоткової впевненості, що завтра з ними нічого не трапиться. Навіть якщо вони знаходяться в тому чи іншому союзі. У багатьох з’явилися сумніви. Однак, крім теоретичних речей, закликів, законів, постанов парламенту, є дуже прагматична історія. Ми можемо збільшити армію в два-три рази, але тоді, наприклад, не зможемо будувати дороги. Для нас це проблема.
Олексій Рєзніков 18 лютого 2022 року, відповідаючи на запитання нардепів у Верховній Раді заявив, що відведення сил РФ не спостерігається, але вірогідність нападу є невисокою: Ми не применшуємо загрози, але оцінюємо як невисоку можливість вторгнення в Україну в цілому.
Він же 21 лютого 2022 року повідомив, що російських сил в Білорусі недостатньо для нападу на Київ: За нашими даними, там 9 тисяч представників збройних сил РФ, плюс техніка, обладнання, у тому числі озброєння тощо. Але я хочу сказати, що такого контингенту для тих, хто розповідає, що буде напад на Київ з білоруського боку, вибачте, це мені смішно звучить.
Данило Гетманцев (народний депутат від “Слуги народу”, очільник податкового комітету ВР) 22 лютого 2022 року під час засідання Верховної Ради України, на якому обговорювалось виділення додаткових коштів на потреби оборони шляхом переспрямування з “дорожного фонду”: Написати законопроєкт про виділення 50 мільярдів армії – не треба багато розуму! Це піар, політичний піар тоді, коли країна потребує відповідальних рішень!
Окрім заяв, не зайвим буде пригадати й деякі події в оборонному секторі до 24 лютого. Безумовно – об’єм української економіки не залишав сподівань на те, що Україні вистачить власних ресурсів, щоб зупинити Росію, яка активно мілітаризувалась понад десятиліття. Проте неспівмірність ресурсів ніяк не пояснює, наприклад, те, що з 2019 року витрати на оборонні закупівлі стрімко знижувались, як повідомляли у аналітичному центрі StateWatch – на закупівлі шоломів, бронежилетів та інших засобів індивідуального захисту витрати скоротились з 3,4 мільярдів гривень до 1,6 мільярда, а в деяких випадках закупівлі просто зривались через небажання виробників брати в них участь. Або, наприклад зрив приблизно 40% закупівель МО за напрямком оперативного, технічного та медичного забезпечення у 2020 році. Причина та сама – неподання тендерних пропозицій.
На заваді забезпечення армії стала не лише відсутність коштів чи визначення цього напрямку державних витрат “непріоритетним”. Були й суто формальні моменти: сумнозвісна ідея з створенням Мінстратегпрому, як органу, який відатиме сферою оборонних закупівель, призвела до того, що Міноборони та Мінстратегпром так і не змогли забезпечити розроблення та ухвалення необхідних для реалізації норм закону “Про оборонні закупівлі” нормативно-правових актів, не допоміг навіть відповідний указ президента.
З усім цим ряд оборонних проєктів були зірвані, а виробники ракетних систем, бронетехніки, апаратури зв’язку один за одним повідомляли про збитки та простій потужностей через відсутність державних замовлень і коштів від Міноборони. Станом на кінець листопада 2021 року – тобто тоді, коли українська влада уже знала про підготовку РФ повномасштабного тсоргнення, новостворений Реєстр виконавців державних оборонних контрактів був заповнений лише на чверть, та й реєстром був лише у назві – за словами експертів це була “табличка на сайті Мінстратегпрому”.
На фоні всього цього указ президента України про створення 20 нових бригад у ЗСУ, підписаний у Верховній Раді України 20 лютого, виглядав як спроба відмахнутись від критиків, тим паче, що за цим указом не було ні грошей, ні матеріально-технічного забезпечення, ні кістяка з професійних військових, офіцерів та сержантів, з яких уже можна було б розгорнути новостворені на папері частини. Як все описане сприймалось у Збройних Силах України, можна прочитати тут, тут і тут.
Звісно, минулого не змінити, як би ми цього не хотіли. Але забуття помилок минулого означає, що їх результати неодмінно повернуться до нас у майбутньому. Сьогодні Україна входить у ту ж ситуацію, в якій ми зустріли повномасштабне вторгнення – армії необхідний транспорт, спорядження, зимове екіпірування та ресурси для зимівлі в полі. Це означає, що крім зимової уніформи та спальників, потреби в яких, за деякими оцінками заповнені на 1/5 і менше, будуть потрібні генератори, кабель та пальне для них, пічки на твердому паливі, бензопили, шанцевий інструмент для роботи на мерзлому ґрунті, плівка та скоби для бліндажів, медпрепарати для сезонних хвороб… Сподівання на те, що все необхідне нам дадуть партнери, а як ні, то довезуть волонтери? У такій схемі бюрократичний апарат, починаючи з нардепів у комітетах ВР і відповідальних за формування потреб армії та необхідні закупівлі, стає просто непотрібною прокладкою між тими, хто дає і тими, хто отримує.
Тим, хто став на захист нашої свободи, необхідна заміна і відпочинок – багато військових зайшли на ротацію ще до початку повномасштабного вторгнення, а інтенсивність бойових дій не іде ні в яке порівняння з такою в період АТО/ООС. Це значить, що після забезпечення тих, хто зараз в армії, необхідним для зими, почнеться новий етап – забезпечення наступної хвилі мобілізованих. Що б сьогодні не говорила влада про наміри чи необхідність закінчити активну фазу війни до нового року, реальність каже інше – готуйтесь до війни!
Чи почують ці слова і чи засвоять уроки ті, хто взяв на себе відповідальність за Україну, отримавши владні повноваження завдяки обіцянкам “закінчити війну”?