Зображення: Суспільне Харків

Про це йдеться у матеріалі “Суспільне Харків”.

Микола Ковальов, захищаючи власну домівку, вбив двох російських окупантів, а потім втік та пішки дійшов до Харкова. У свої 59 років він пішов боронити країну в Збройні сили, дев’ять місяців провів на фронті, а тепер повернувся додому.

Чоловік пригадує, як окупанти зайшли у населений пункт 19 березня 2022 року та в той же день прийшли до будинку Миколи Ковальова.

“Наш тодішній сільський голова дав їм ключі від школи, й 19 березня вони вже заїхали в село й одразу – до мене додому. Хтось їм розповів, що у мене була яра антиросійська позиція. Під’їхало декілька машин. Зупинилися, вийшли та розійшлися вулицею. Я дружині сказав: “Це до нас, біжи у флігель до матері, я їм живим не здамся”, – розповідає Микола.

Він також розповів, що хвіртку на подвір’я зачинив, проте російські окупанти перелізли через паркан. Тоді Микола почув, як відкриваються двері й хтось гукає: “Хазяїн”.

“Кажу: “Я тут”. – “Виходь”. Я вийшов по-домашньому. Він вважав, що я ніякої небезпеки для нього не становлю, але не розрахував, що в мене за спиною був пістолет. У котельні я його й застрелив”, – пригадує Микола.

Відтак чоловік оборонявся від російських військових їхньою ж зброєю, яку встиг забрати з автівок розбитої колони Росгвардії біля сусіднього села.

“Біля Шестакового було розбито російську велику колону, ми туди їздили й набирали автомати, пістолети, гранати. Все згодилося, ми на той час вже були відрізані від Харкова”, – розповідає житель Старого Салтова.

За словами Миколи, після пострілу в одного з російських армійців інші російські військові спершу почали втікати, після чого відкрили вогонь по будинку. Відтак росіяни стріляли з усього, що в них було.

“Я викинув кілька гранат і в домашніх капцях виліз через вікно у ванній й побіг до лісу. Але хтось із місцевих їх зорієнтував, росіяни перекрили мені відхід, довелося ще там повоювати, ще одного вбив”, – розповідає Микола.

Крім того, він згадує, що жінки встигли сховатися у флігелі, але після візиту російських окупантів матір Миколи забрала швидка до Вовчанська з гіпертонічним кризом, а дружину російські військові заарештували й відвезли у Веселе.

За його словами, дружину загарбники тримали два тижні у погребі на пляшці гарячої води й половині пачки печива. Зокрема росіяни два тижні допитували жінку, ФСБ приїжджала, стріляли, зуби вибили, але жінка не знала, де був Микола. Зрештою, за два тижні її відпустили. Але за дружиною Миколи продовжували стежити.

Своєю чергою, Микола ховався чотири доби, а ночами пішки йшов до Харкова.

“Дійшов і навіть не захворів”, – говорить чоловік. Проте, коли він дійшов до міста, його зупинили на блокпосту українські військові.

“Перевіряли, допитували, бо я не мав із собою документів. Біля Кулиничів мене донька забрала. Там я вперше потрапив під мінометний обстріл і почав звикати до воєнних буднів”, – згадує Микола.

Згодом від доньки Микола дізнався, що родинного будинку більше немає. Свій дім Микола будував та приводив до ладу більш як 30 років, два роки тому облаштував ванну. Нині замість оселі – згарище.

У Харкові Микола пішов до військкомату, але йому відмовили через вік, адже чоловікові було 59 років. Тоді він поїхав на Закарпаття, де його взяли до піхоти: “Їх мав хтось зупиняти, а хто? Я вважаю, що нехай краще такі чоловіки, як я, йдуть воювати, ніж молодь. Молодь ще потрібна, генофонд все ж”.

Далі – дев’ять місяців фронту: спочатку Херсонщина, а відтак – Донеччина, околиці Бахмута.

“У моєму батальйоні всі добровольці. Вони там з лютого, перші бої вони прийняли лише з автоматами та гранатометами. Це все патріоти, вони кинули все. В одного мого побратима – 250 вуликів бджіл. Наш ротний до війни заробляв 250 тисяч гривень, а пішов воювати, був поранений і повернувся на фронт”, – говорить Микола.

У грудні чоловікові виповнилося 60, і його демобілізували. Раніше чоловік працював приватним підприємцем, здавав на перероблення металобрухт.

Нині ж відновлює документи, щоб отримати компенсацію за втрачений будинок. Його родина перебуває на західній Україні, сам Микола – у Харкові:

“Що робити далі, ще не вирішив”, – зазначив Микола.